Літературний дайджест

16.12.2014|08:30|ТСН.ua

Юрій Андрухович. "…москалі, жиди, негри…"

Гебістські кріейтори ніколи не вирізнялися радикальною своєрідністю фантазій.

Пам´ятаєте всі ці популярні українські анекдоти початку 90-х: купе, українець, негр? Українець неминуче дістає сало. Негр дістає банани. Ну і так далі, сміятися – не пересміятися.

Я навмисно пишу аж так неполіткоретно, бо наґуґлити анекдоти "про африканців" мені, на жаль, не вдалося. Принаймні в нашому, україномовному сегменті Ґуґла. "Про американців" – терпляче й акуратно виправляли мене кожного разу віртуальні асистенти. Ну або коли чорні, то "негри". За ними йде "чорна п´ятниця" – день знижок. А відтак – Чорна Рада, Чорна Гора, Чорна Діра.

Іноземці в Україні, особливо ті, що з Африки, як лакмусові папірці – відображають дійсність у всій її суворості, без прикрас. Ті, що не з Африки, тепер воліють любити нас на відстані. Їхній потік, здається, протягом цього року суттєво змалів. Нікому не хочеться стати випадковою жертвою стрілянини з гранатомета чи раптового скидання бомб з ясного неба.

Проте коли мої недавні студенти-берлінці побачили на вулицях Франика всі ті юрми чорношкірих студентів-африканців, їх відчутно попустило. Багато негрів на вулиці – ознака того, що в цій країні, чи принаймні в цьому місті, все більш-менш спокійно. Багато негрів на вулиці – запорука стабільності. Міський пейзаж із багатьма африканцями в кадрі справляє враження цілком європейського. Що більше африканців, то звичніший європейцю ландшафт.

Самі ж африканці, нібито звиклі до власних чорношкірих путінів та власних ватників у рідних країнах, дуже за нас хвилюються – щоб тільки Росія нас не зламала. Вони добре знають про "привітну" і расистську Москву з розповідей батьків. Свого часу їхніх старших родичів жорстоко там надурили, змушуючи везти додому багатотомники Карла Маркса і зібрані твори Леніна. Нічого хорошого для чорного континенту з цього, звісно, не вийшло.

А про життя чорношкірих у радянському Львові дуже добре знає відомий російський актор Леонід Ярмольник. Колись у Львові на його очах розіп´яли чорношкірого студента. Це таке він, Ярмольник, нарозповідав. Це стало його ціложиттєвою травмою, він тепер вічно про це говорить і спить через це погано. При цьому осквернили ще й священний символ Росії – березу. Дослівно за першоджерелом: "Я багато разів бився, і один з перших переломів носа теж був з цим пов´язаний, там, на Україні, оскільки є москалі, жиди, негри. При мені хлопця, який навчався в Політехнічному інституті, чорний, він залицявся до місцевої дівчини, його порвали на березах на Високому Замку, як у Середні віки".

Отаке, виявляється, понуре середньовіччя панувало у Львові брежнєвських часів.

Так само багато про Україну варнякає й московський піп-розстрига Охлобистін. Про такі, як у нього, прізвища самі росіяни досить слушно говорять "Бог шельму метит". А ще продавець футболок народний артист України Кобзон.

Зауважте: щоб надавити на найболючіші місця співгромадян, оповідачі страшних історій про Україну обов´язково мусять приплести одного-двох розіп´ятих хлопчиків. Це, схоже, їхня робота з архетипами, тиск на колективне підсвідоме. Гебістські кріейтори ніколи не вирізнялися радикальною своєрідністю фантазій, тож і досі беруть за основу виключно сюжети з випробуваних протягом тисячоліть блокбастерів. Розум (а точніше, його протилежність) підконтрольного електорату реагує виключно на рівні генетичної пам´яті та рефлексів підкірки: "О, знову когось укропи розіп´яли. Треба ввімкнути телевізор гучніше".

І поки в наших містах валютні міняйли штурмують африканські гуртожитки на предмет гуртового придбання доларів в особливо великих розмірах, самим їхнім мешканцям доводиться відстоювати свою тимчасову країну та її територіальну цілісність.

Наші франківські африканці вже цілком серйозно вступили у конфронтацію з новоприбулими африканцями донецькими, яких вони гнівно таврують "сепаратистами". У свою чергу останні, огризаючись, ніби в анекдоті, прозивають тутешніх співплемінників "бандерівцями" й "фашистами". І хоч як завзято керівництво навчальних закладів таку інформацію в місцевих медіях спростовуватиме, правда залишається правдою. І вона в тому, що і Африка відтепер уже навіки з нами, а ми навіки з Африкою.

А "донецькі" – вони навіть і в чорній шкірі "донецькі".
 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери