Re: цензії
- 12.06.2026|Дана Пінчевська, мистецтвознавецьПутівник мистецькими жанрами: «Живопис...» Катерини Липи
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Тарас Прохасько. Далекосхідний український фронт
Добре, що мені вже досить багато років і я не підпадаю під нормальну мобілізацію.
Під таку, що спочатку. Бо зрозуміло, що у багатьох війнах все затягується надовго або інтенсивність втрат буває такою великою, що до війська беруть навіть старців. Дають їм один заряд, як якимось дельфінам або обмотаним вибухівкою вченим псам, і відправляють сповнити свою місію – лупнути якийсь ворожий танк. Але наразі так ще не є. Тож добре, що мене не кличуть.
Бо не знаю, чи хотів би я воювати на далекому сході своєї країни. Тобто знати, що не хочу. Мій патріотизм не настільки всеохопний, щоби бути готовим до визволення донецького краю від ворожих загарбників. Колись щось подібне вже було. За час моєї служби в війську країни, яка була мені чужою, була можливість визволяти і афганський народ, і ангольський, і ще кілька. Чим обернулося таке визволення – відомо. Війна заради війни, заради нищення і приниження.
А тепер цей далекий схід. Українські солдати, якщо такі є, уподібнюються там на обмежений радянський контингент у одній із братських африканських країн. Їх там точно ніхто не хоче. Їх там, як в Афганістані, готові убивати ті, на захист котрих це військо піднялося і прибуло.
На нашому далекому сході живе зовсім інший народ. Такий, якого ми, західняки, не можемо ні зрозуміти, ні прийняти, ні – тим більше – вважати за своїх. Гарні байки про соборність легко розсипаються, коли зустрітися з цими людьми віч-на-віч. Бо вони знають своє. І вони зовсім не подібні на нас.
Зрештою, ми вже це проходили. Коли козаки вирізали міста і села Червоної Русі. Коли у Першу світову січові стрільці затято протистояли російським українським полкам і дивізіям. Коли з Харкова і Юзівки український большевицький уряд, засідаючи у Москві, пішов нищити зародки української державності. Коли найкращі галицькі корпуси покинули напризволяще свій Львів, виборюючи ефемерну державність у проросійському Києві. Коли затуманені пропагандою галичани їхали будувати Україну в УРСР і десь щезали у ГУЛАЗІ. І так далі, і так далі. Очевидно, що це зовсім інший народ.
І треба попуститися. Най собі роблять, що хочуть. Не ті тепер часи, аби силою зброї нав’язувати свою правду і свою кривду.
Знаю, що це неправильно, але їх треба відпустити. Як варто відпустити ірландців, басків і ще там когось. Можна навіть проявити так званий креатив – перейти у наступ, оголосити ультиматум Росії і вимагати, щоби вони забрали собі ці прокляті гарні землі разом з неприкаяним народом. Хай вони мастять собі голову і думають, що робити з цими козаками. І вже точно не потрібно перейматися долею тих небагатьох, хто не уявляє собі життя без України. Вони мали достатньо часу, щоби закріпитися на ворожому плацдармі. Тепер у них буде достатньо часу, щоби звикнути або втекти. Так само, як сотні тисяч наших людей втікали свого часу від їхнього приходу, як вони перетасовували переміщення сотень тисяч.
Сумно про таке думати і говорити, але так є. Кожен з нас у випадку мобілізації на східний фронт може бути вбитим тільки тому, що ми інакші. І жоден з нас не готовий убивати їх тільки тому, що вони якісь не такі. Це той вододіл, яким важко знехтувати. Така реальність, такий вузол, розв’язати який не зможе ніхто. Добре, що я вже застарий, щоби бути мобілізованим на далекий схід України, і не можу бути учасником визвольного походу.
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
