Re: цензії
- 23.01.2025|Ігор ЧорнийЖертва не винна
- 20.01.2025|Олександра СалійПароль: Маньо
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Тарас Прохасько. Далекосхідний український фронт
Добре, що мені вже досить багато років і я не підпадаю під нормальну мобілізацію.
Під таку, що спочатку. Бо зрозуміло, що у багатьох війнах все затягується надовго або інтенсивність втрат буває такою великою, що до війська беруть навіть старців. Дають їм один заряд, як якимось дельфінам або обмотаним вибухівкою вченим псам, і відправляють сповнити свою місію – лупнути якийсь ворожий танк. Але наразі так ще не є. Тож добре, що мене не кличуть.
Бо не знаю, чи хотів би я воювати на далекому сході своєї країни. Тобто знати, що не хочу. Мій патріотизм не настільки всеохопний, щоби бути готовим до визволення донецького краю від ворожих загарбників. Колись щось подібне вже було. За час моєї служби в війську країни, яка була мені чужою, була можливість визволяти і афганський народ, і ангольський, і ще кілька. Чим обернулося таке визволення – відомо. Війна заради війни, заради нищення і приниження.
А тепер цей далекий схід. Українські солдати, якщо такі є, уподібнюються там на обмежений радянський контингент у одній із братських африканських країн. Їх там точно ніхто не хоче. Їх там, як в Афганістані, готові убивати ті, на захист котрих це військо піднялося і прибуло.
На нашому далекому сході живе зовсім інший народ. Такий, якого ми, західняки, не можемо ні зрозуміти, ні прийняти, ні – тим більше – вважати за своїх. Гарні байки про соборність легко розсипаються, коли зустрітися з цими людьми віч-на-віч. Бо вони знають своє. І вони зовсім не подібні на нас.
Зрештою, ми вже це проходили. Коли козаки вирізали міста і села Червоної Русі. Коли у Першу світову січові стрільці затято протистояли російським українським полкам і дивізіям. Коли з Харкова і Юзівки український большевицький уряд, засідаючи у Москві, пішов нищити зародки української державності. Коли найкращі галицькі корпуси покинули напризволяще свій Львів, виборюючи ефемерну державність у проросійському Києві. Коли затуманені пропагандою галичани їхали будувати Україну в УРСР і десь щезали у ГУЛАЗІ. І так далі, і так далі. Очевидно, що це зовсім інший народ.
І треба попуститися. Най собі роблять, що хочуть. Не ті тепер часи, аби силою зброї нав’язувати свою правду і свою кривду.
Знаю, що це неправильно, але їх треба відпустити. Як варто відпустити ірландців, басків і ще там когось. Можна навіть проявити так званий креатив – перейти у наступ, оголосити ультиматум Росії і вимагати, щоби вони забрали собі ці прокляті гарні землі разом з неприкаяним народом. Хай вони мастять собі голову і думають, що робити з цими козаками. І вже точно не потрібно перейматися долею тих небагатьох, хто не уявляє собі життя без України. Вони мали достатньо часу, щоби закріпитися на ворожому плацдармі. Тепер у них буде достатньо часу, щоби звикнути або втекти. Так само, як сотні тисяч наших людей втікали свого часу від їхнього приходу, як вони перетасовували переміщення сотень тисяч.
Сумно про таке думати і говорити, але так є. Кожен з нас у випадку мобілізації на східний фронт може бути вбитим тільки тому, що ми інакші. І жоден з нас не готовий убивати їх тільки тому, що вони якісь не такі. Це той вододіл, яким важко знехтувати. Така реальність, такий вузол, розв’язати який не зможе ніхто. Добре, що я вже застарий, щоби бути мобілізованим на далекий схід України, і не можу бути учасником визвольного походу.
Коментарі
Останні події
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»