Позаторік цієї премії удостоїлося кафе "Шоколадниця", потім KOFEiN, а тепер перев´язаного стрічкою гнилого кабака при телекамерах автивісти вручили ресторану японської кухні "Муракамі". Кажуть, книги відгуків цієї мережі рясніють скаргами на неповагу до україномовних відвідувачів.

Соратниця руху співачка і письменниця Ірена Карпа вважає, що це кращий спосіб спонукати українізуватися, ніж скарги у книзі споживача.

На скільки дієво таким способом привертати увагу до дискримінації?

- Негативні премії дають більший поштовх, ніж позитивні. Їх не гребтиме, якщо вони не отримають калини в рамочці, а з гнилим кабаком, може, замисляться. Добре, що рух "Не будь байдужим!" переймається бізнесом, але вони не подумали про бідолашних проституток і кримінальних елементів. Як Винниченко сказав: коли от ці люди заговорять українською, це буде означати, що мова таки жива. У мене ідея прийшла, що, може, якийсь шансончик написати українською, нарешті потрапити у формат найбільш слуханого радіо, щоб же ж душа у правильних людей розгорнулась і звернулась.

А самі часто воюєте з примусовою російською в обслуговуванні?

- Мені щастить. Зі мною у сфері обслуговування переходять на українську мову. Але все-одно в них там в меню буде "піво" через "і", і це не з анекдоту. Буде така купа помилок. Це так смішно, що дорослі люди, начебто в школу всі ходили, диктанти писали, а пишуть в меню дуже неграмотно.

"Я не понимаю украинского языка". "Нічого, вивчиш".

Думаю, що я така не одна. Коли прошу навіть не "зупу", а суп із гарбуза, на мене круглими очима, у людини починає наростати когнітивний дисонанс, а потім я її вбиваю: "і фреш з селери". На цьому офіціанти, як правило, впадають в ступор і не розуміють, що селера - це не "salary", а "сєльдєрєй". Самостійно українізувати меню дуже важко. Простіше вже сказати: "Мені номер 43 і 65, і будь ласка, не сильно просмажуйте".

Я в душі просвітник, я за те, що людей треба якось напружувати для того, щоб вони таки далі розвивалися. Тому можна і підкреслено українською говорити. Досвід показує, що, наприклад, в Одесі дуже гарно переходять на українську мову, причому самі собою починають пишатися люди: "Ух ти, круто. Я виявляється, ще й цю мову знаю". Їм треба дякувати і робити компліменти. Бо коли конфлікт - нічого не виходить, а коли говорити повільно, як для дітей, вдумливо, шукати якісь правильні слова, контексти підбирати - всі все чудово починають розуміти.

Знаєте, як колись Саша Кольцова (співачка україномовного гурту "Крихітка", росіянка, - Gazeta.ua. відповілала одній пафосній журналістці, яка казала "Я не понимаю украинского языка"? - "Нічого, вивчиш. Рано чи пізно з тобою це станеться також".

Я переїхала до Києва у 1998 році. Мені ще в той час казали: "Ви що, з села?" "Так, - відповідала я. - А ти хіба ні?". У всіх у нас є родичі в селі. Чого тут соромитись?

Зараз зовсім інша ситуація. Коли починаєш говорити українською мовою, тобі кажуть: "Ты шо, из этих, из интеллигентов?" Акценти таки змістилися. Навіть якщо говориш більш-менш нейтральною мовою, навіть не літературною (я не прихильник пуризму), це сприймається, що ти така панянка, дуже високомірна, і відразу у водія рука тягнеться шансон скрутити, і він уже готовий до того, що ти попросиш його не курити тобі в лице. Українська мова для пацанчика - це ніби наші панські захцянки, щоб пацанчик уже не робив "ффф" тобі своєю Прімою Люкс прямо в лице.

Нянь ми всіх видресирували - з суржика вони перейшли на дуже гарну українську.

Тому тенденція позитивна у нас спостерігається. Більше того, я от нещодавно з Індії повернулася, там сприймають так: "Та невже? Ви з України? Я чую українську мову?" - ніби українська - це щось настільки екзотичне, не мова багатомільйонної країни, а начебто санскрит, і я на ньому шарю. Що ж, людей приємно дивувати. Це справа хорошої карми.

- Ваші діти не губляться в багатомовності?

У мене діти російської мови не розуміють. Вони на неї якось навіть не реагують. Вдома є англійська. Нянь ми всіх видресирували - з суржика вони перейшли на дуже гарну українську. І вже навіть мої друзі дивуються: де ти взяла таких нянь? Нічого, кадри насправді підучуються чудово. Правда, деколи в Кори поскакує "краватка", і я розумію, що вона не про одяг говорить, а все-таки по ліжечко. Тобто, няні, поки ви їх не бачите, такі диверсії можуть влаштовувати.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА