
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Ірена Карпа: Країну на карантин
Кілька днів тому мій німецький приятель, командир поліцейського загону спецпризначення, прислав мені отакого листа про свої відвідини книжкової виставки у Франкфурті, зокрема українського стенду:
"Я вдав із себе книготоргівця (бо то був день лише для бізнес-відвідин) і сказав дивній пані, що мене цікавить Україна, і я хотів би представити її письменників своїм клієнтам. Ну, якщо чесно, то спершу я спитав у іншої дивної пані: "Do you speak english?" - "Njet!" - "Does she?" - "Maybe!"- хахаха!
В них не було жодного промо-матеріалу. Нічого не було! Жодної брошури з іменами чи будь-чим. І мені не дозволили взяти один із їх туристичних проспектиків (мали тільки по 3 екземпляри кожного... принаймні, так сказали).
В будь-якім разі то була катастрофа. Якого дідька вони приїхали на найбільшу світову книжкову виставку? Для чого? Відразу по тому я відійшов трохи далі й мене буквально забомбили матеріалами з російського стенду... я його не взяв, хе-хе! Ну добре, трохи шоколаду з´їв і роззирнувся навколо, але це й усе.
Тут із чеського павільйону надійшов мій приятель і ми повернули до Ісландії.
P.S. Ти живеш у дивній країні... Але вона однаково мені все ще подобається. І я все ще хочу повернутися туди".
Ну от. А я б на його місці точно лиш в Ісландію милилася. Хоча він там був уже. Як, зрештою, і в Україні. Ніколи не розуміла імпортних камікадзе, котрі повертаються сюди знову і знову, ба, навіть жити лишаються і дітей заводять, як нєкоториє (котрих зараз вдома нема, бо пішли за "Динамо" вболівати в паб).
Яка така сила сюди їх тягне? Певно, та ж сама, що змушує українців масово звідси валити. За одного битого сто небитих дають...
Але заробітчани - то святі люди. Сидять собі тихо, прімуси почіняють. На книжкові виставки хіба що зрідка рипаються. А тут... Ну за яким таким правом їздять ганьбити цю країну по закордонах вишкребки чиновницького апарату (я чесно замінила цією метафорою питоме слівце "потолоч")?!
Ну невже ж у нас немає жодної тети в жодному міністерстві, що на питання "ду ю спік інгліш" (хоча мала би "дойч шпрехен" у Франкфурті-то) бодай відповіла "ноу" замість "нєт"?!
Зрештою, як показав єралаш Давосу в комплекті з антологіями творів Гулака-Артьомовського, поета Чехова, Анни Ахмєтової та й самої ідеї презентації Гарантового пост-модерного епосу в тому ж Франкфурті - інцидент гармонійно вписується в загальну імідж-концепцію країни інтелектуалів.
До речі, про мистецтво: цей мій коп-українолюб ще й музикант-електронщик. А ще він - ой, тримайтеся, фанати "омону" - писав свою магістерську (!!!) французькою...
Довго дивувався, наївний страж німецького порядку, чого то товсте одоробало "NACHALNIK", що сидить у київському відділку, довго не сходило з небес на землю, аби з ним зустрітися, а відтак примушувало свого підлеглого вивчати закордонний поліцейський значок і посвідчення, щоб зрештою таки скривити всі жири своєї "харизми" в утомльонну сонцем міну й, колупнувши в зубі, сказати: "TOCHNA SHPION".
О, так, секретів у нашої держави - три провалля завалити, маятником замахати. Але давайте просто не пускати до нас іноземців. Карантин у нас.
Одне тоді гарне лишилося з тієї історії - фуражка, що німець так хотів подарувати українському колезі. І лишилася вона у мене. Буде дітям забавка.
Ірена Карпа
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем