Літературний дайджест

Михайло Сидоржевський: Літературна критика - це переважно компліментарна або графоманська "творчість"

26 вересня на сайті Інформаційного агентства RegioNews відбулась веб-конференція з головним редактором "Української літературної газети" Михайлом Сидоржевським

Відповідаючи на запитання про стан сучасної української літератури, він зокрема зазначив: «У нас розмиті стереотипи, насправді у нас кращими літературними творами вважаються переважно ті, про які найбільше галасують у бульварних виданнях - знову ж таки далекі від літератури люди. Стан критики на сьогодні залишає бажати кращого, є талановиті критики, але абсолютно відсутній системний підхід до поціновування літературних творів. На сьогодні літературна критика - це переважно компліментарна або графоманська "творчість". Разом з тим, є критики, які працюють серйозно, однак для того, щоб у нас складалася мозаїка сучасного літературного процесу, має бути створене силове поле (маю на увазі літературні журнали, літературні газети, сайти, на яких фахово і об´єктивно оцінюється сучасний літературний процес)».

На «традиційне» запитання щодо Табачника М.Сидоржевський відповів: «Я не схильний демонізувати персоналії. Табачник, скоріше, для мене - збірний образ, символ, потрібний як для однієї, так і другої політичних сторін. Для однієї - в якості мішені, для іншої - в якості прикриття. Проблема наша не в табачниках, а в нас самих. Там - наш найбільший ворог і найбільший наш резерв».

«Забужко є однією з найпотужніших з сучасних письменників, -- зазначив М.Сидоржевський. -- Якщо її "Польові дослідження" мене зовсім не вразили, то "Notre dame d´Ukraine" і "Музей покинутих секретів" - речі вражаючі. Так сталося, що останній роман я читав майже одночасно з "Чорним вороном" Шкляра і "Записками українського самашедшого" Ліни Костенко. Порівняння - далеко не на користь двох останніх. Можливо, роман Забужко досі належно не оцінений у суспільстві, в тому числі і критикою, із банальних причин - лінощів? Важко відважитися на те, щоб прочитати таку товстезну книжку, а насправді, якщо говорити серйозно, то цей роман, на мою думку, є одним із кращих, створених українськими письменниками за роки Незалежності. Хочеться сподіватися, що читачі і критика все-таки знайдуть час для того, щоб належно оцінити цю небуденну річ. А щодо "Notre dame d´ Ukraine", то цей твір чомусь взагалі майже пройшов повз увагу критики. Дуже шкода, тому що в ньому можна знайти відповіді на багато пекучих питань нашої схарапудженої дійсності».

На запитання про ексцес у Львові під час зустрічі Ліни Костенко з читачами М.Сидоржевський сказав: «Роман Ліни Костенко я не високо оцінюю, і дуже шкода, тому що як поетеса Ліна Костенко перебуває на вершині української літератури, і ніхто цього не заперечить. Щодо її круїзу Україною з метою презентації роману, то здогадуюсь, що це була не її ініціатива (хоча, можливо, я помиляюсь) - а видавця, яким є успішний бізнесмен-книговидавець Іван Малкович, котрий колись, ще у 80-х роках, цікаво починав як поет. Те, що сталося у Львові - це, очевидно, людська реакція (а талановитий письменник - теж людина, яка може не завжди стримувати свої емоції), і судити тут Ліну Василівну я не маю права».

На запитання про «наймолодших представників сучукрліту» М.Сидоржевський сказав: «Щодо якості творів наймолодших представників сучукрліту, то тут немає нічого оригінального - середній відсоток талантів і графоманів в усі часи, принаймні, впродовж останніх ста років, наскільки я розуміюсь на цьому, є приблизно однаковим: на один талант сто графоманів. А може і більше - ніхто не підраховував. На сьогодні графоманська пошесть полізла з усіх інформаційних дірок - молодші через ресурси інтернету, старші - через районні друкарні, де друкують свої книжечки накладами 100 - 200 примірників. Це все піна, її змиє хвиля історії (вибачте за патетику). Залишаться таланти, які витримають випробування часом».

«Щодо конкурентів, то їх обмаль, -- зазначив редактор УЛГ, відповідаючи на запитання про конкурентів. -- Із газет, крім нашої, є ще "Літературна Україна". Мені шкода, що ця газета переживає нині далеко не кращі часи, оскільки фактично вона стала популяризатором кількох прізвищ, а також заложником письменницької адміністрації на чолі з паном Яворівським. Про якість цього видання не хочу говорити. Але повторюю - мені шкода, і хочеться, щоб ця газета вийшла на належний рівень».

«Головна проблема українського книговидання перебуває на законодавчому рівні - зазначив редактор УЛГ далі. -- Якщо будуть створені пільгові умови для створення української книжки, то я не сумніваюся у тому, що наш книжковий ринок почне одужувати, однак перспективи, як і за попередніх часів, так і нині, доволі невтішні. Наші законодавці, як правило, не читають книжок, за винятком чекових. Їх мало обходять проблеми культури і літератури. Вони переважно малограмотні, якщо говорити за критеріями поціновування в цивілізованному суспільстві. Ціни на українські книжки справді є дуже високими, на це є дві причини: про першу було сказано вище, друга - суб´єктивний чинник - практично кожен видавець намагається "наварити" на книжці, наскільки я знаю, не менше 50% від її собівартості. І стільки ж, а то і значно більше, прагне заробити продавець. Така собі "хохляцька хитрість" (хоча, якщо говорити про етнічну складову, то з-поміж успішних видавців і продавців книги не так багато власне українців).

Про літературу і політику: «Не можуть наші читачі, які цікавляться і, можливо, живуть літературою, обійтися без цієї примхливої (і, вибачте) брудної дами. Щодо громадянської позиції письменника, то це справа самого письменника. В історії, принаймні, української літератури, були випадки, коли письменники, які, здавалося, жили поза часом і абсолютно поза політикою (Свідзінський) разом з тим були надзвичайно талановитими і адекватними до проблем часу, в якому жили. Зацикленість у політику, як на мене, заважає, шкодить письменникові. Якщо письменник іде в політику, то він "вмирає" (винятків дуже і дуже мало) як письменник. Прикладам нєсть чісла. Щодо Андруховича, то це, звичайно, талановитий письменник, його цікаво читати, хоча, як на мене, ореол письменницької слави довкола нього не співмірний з його талантом. Він дещо перебільшений. Втім, Андрухович досить непогано користується цим. Думаю, що його політичні заяви впродовж останнього часу - всього навсього частина його піар-кампанії. (Цим грішить не лише він - той же Жадан, приміром). Якщо говорити про сам вислів Андруховича на тему української перспективи (мається на увазі теза письменника про можливе розчленування України - Ред.) , то, наскільки я пам´ятаю, він звучить не настільки категорично - Андрухович лише допускає ймовірність такого сценарію. Зрештою, не лише він. На жаль, українська дійсність спонукає окремих політиків, письменників до подібних, значною мірою провокативних, заяв. Своє слово мають сказати політики, однак від теперішнього політичного покоління чекати чітких державницьких візій на майбутнє навряд чи варто».

Відповідь на запитання: «Скажіть, чому Шкляр так вчинив з Шевченківською премією? Непоганий він собі зробив піар»: «Так, очевидно, що непоганий. Принаймні, тираж "Чорного ворона" це підтверджує. Наскільки мені відомо, в історії довкола Шевченківської премії, Шкляра та Табачника є непублічний бік, про який мало хто знає... Якщо ж говорити про якість і рівень цього роману, то для мене, як для читача, він кволий і слабкий. Переконаний, що абсолютна більшість людей, які його хвалять, чи які збирали гроші на його екранізацію, цього роману не читали, для решти - це була чи не єдина прочитана книжка за останні 10-20 років. Так мені здається. Про літературу, про літературні твори мають говорити фахівці, критика, а не екзальтовані "шароварники" і підкуплені бульварні журналісти. І ще одне. Викликає іронію шум довкола можливої екранізації цього роману. Десь зимою і навесні для цієї справи було оголошено "всенародний збір" (зібрано, здається, чверть мільйона гривень). Уже нібито всесвітньо відомий режисер Гофман дав згоду на екранізацію, а Ющенко дав згоду чи то продюсувати, чи то підтримати цей фільм. Разом з тим, днями Шкляр у Львові заявив про те, що Ющенко йому пообіцяв "вийти" вже на Мела Гібсона. А чи знають Шкляр і Ющенко, що вартість того ж Гібсона як режисера та актора не менше 15 мільйонів доларів? Якщо цю тему доводити до абсурду, то в черзі на екранізацію "Чорного ворона" вже стоять Кустуріца і фон Трієр.

На запитання «Про що може свідчити переслідування генпрокуратурою Марії Матіос за якісь там вислови у книжці? хто з них з´їхав з глузду?» М.Сидоржевський відповів так: «Я не пихіатр і не берусь робити висновки про те, хто з´їхав з глузду - Матіос чи Генеральний прокурор. Але думаю, що для будь-якого народу має існувати поняття "наруга над могилою". Наскільки я знаю, і наскільки розумію, історія довкола Матіос і її книжки "Вирвані сторінки з автобіографії" є прикладом саме наруги над могилою загиблих. А це має каратися. Як би не скакала пані Марія, прикриваючись своїми високими "дахами". Хоча, звичайно, Матіос є талановитою письменницею, проте, як і у випадку з Андруховичем, надто гучний розголос довкола її творчості є, на мою думку, не співмірним з її письменницьким талантом».

На запитання «Коли, на Вашу думку, пана Яворівського проженуть зі Спілки письменників? чому цього не сталось до цього часу? адже "даху" з боку влади він вже не має... Невже справді йдеться про його високий авторитет серед письменницької громади?» відповідь була такою: «Не хочеться мені говорити про цього чоловіка, але кілька слів мушу сказати. Насправді, вплив його залишається досить високим у Спілці і довкола Спілки письменників - він як в´юн, як вуж пристосовується до будь-яких політичних ситуацій. Пам´ятаєте, як він воював з Кучмою, "обкладав" Ющенка - на те були політичні причини, про які зараз ніколи говорити. Зараз наш патентований патріот у вишиванці мовчить. Чекає, що буде з його патронесою, бо в самого рильце в пушку. 17-18 жовтня буде проходити з´їзд Спілки письменників, не думаю, що на ньому відбудеться зміна письменницької "влади". Він цього не дозволить - тому що має на те причини. Дуже вагомі причини - фінансового і матеріального плану. Зубами буде рвати, але не допустить чужих до крісла голови Спілки. А загалом НСПУ - непідйомний "проект", перспективи його невтішні. І не лише тому, що ним керує Яворівський. Але це вже інша тема».

«Кожна поважна держава, -- зазначив М.Сидоржевський на завершення, -- наскільки я знаю, намагається вкладати серйозні кошти в популяризацію своєї літератури за кордоном. За винятком України. У нас цим питанням держава практично не займається. Автори, а їх небагато - тих, хто виходить зі своїми творами на зарубіжного читача, -- роблять це самотужки, використовуючи власні можливості. Я поважаю Куркова, ціную Андруховича, але вони і ще декілька прізвищ, які перетнули кордони, далеко не презентують сучасну українську літературу. Судити про українську літературу за творами цих авторів - це як судити про великий багатокімнатний будинок, перебуваючи на його вхідних східцях. Щодо розподілу на елітарну та масову літературу, то його в нас немає не лише на книжкових полицях, але і в критиці. Здебільшого, саме за окремими зразками маскульту оцінюють нашу літературу, її піарять, про неї пишуть на сторінках бульварних видань. Елітарна література не отримала належної уваги від читача і від критики, і це дуже прикро, тому що саме на її сторінках можна знайти відповіді на багато пекучих проблем сьогодення - на відміну від маскульту, який переважно експлуатує "низ", "опускаючи" і читача, і суспільство. Які плоди вродять із цих ягідок?».

Фото: "День"



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери