Re: цензії

- Я знаю, що у вас широкі поля, які колись використовувалися як житниця СРСР. І що в купі пропагандистських совєтських фільмів діють сильні та щасливі селяни з України.

Також я знаю, що численне єврейське населення України було майже повністю знищене під час Другої світової війни.

І ще я знаю, що у вашого контроверсійного політика Юлії Тимошенко навколо голови - велика коса.

- Цього вересня ви їдете до Львова. Це ваша перша поїздка в Україну?

- Так, перша. Я їду сюди на запрошення мого видавця. Кажуть в Україні люди читають мої книги.

- Переклад ваших текстів українською мовою ви вважаєте важливим етапом своєї кар´єри? Здається, український книжковий ринок не такий вже й важливий для Європи...

- Переклад будь-якою мовою - це привілей для будь-якого автора. Я щасливий, що мої книжки видають в Україні Це дає нагоду знайти багато потенційних читачів і познайомитись із новими людьми.

- Ви стежите за якістю перекладів ваших текстів? Наприклад, чи спілкуєтесь із перекладачами під час їхньої роботи?

- Деякі перекладачі щось у мене питають, а я їм відповідаю. Але мова, якою я не володію - поза моїм контролем. Я можу хіба що повірити видавцям на слово.

І взагалі на світі є серйозніші проблеми, аніж труднощі перекладу.

- Часто в рецензіях вас називають "автором книжки "Наївний. Супер". Вам подобається, що вас ідентифікують лише за однією книжкою?

- Знаєте, мені тепер уже все одно. Я написав 9 романів і декілька дитячих книжок. Я пишу сценарії та театральні п´єси.

Тобто люди, котрі звикли шукати потрібну інформацію, швидко зможуть дізнатися, що я - не тільки автор роману "Наївний. Супер". Хоча, до речі, цією книжкою я насправді дуже пишаюся.

- Ваші тексти порівнюють із наївним живописом. "Наїв" - це ваш стиль? І взагалі що це слово для вас означає?

- В деяких своїх текстах я використовую такий собі наївний голос як інструмент. Але ж речі, які видаються наївними, насправді такими не є.

Я люблю писати простою прозорою мовою. Але це не означає, що я чи мій текст - наївні.

- Ви письменник і сценарист. Це дуже різні способі письма. Розкажіть про відмінності роботи з ними.

- Найбільша відмінність - це відчуття повної, нічим не обмеженої свободи під час написання роману. Тут немає жоднісіньких правил.

А от у сценарії треба враховувати певні правила. Зокрема через те, що йдеться про гроші. Адже продюсер хоче, щоб люди пішли дивитися фільм, а люди люблять фільми, які були б схожі на інші фільми.

Тобто якщо тобі треба зняти незвичайний фільм, то його треба закамуфлювати так, щоб ніхто про це не здогадався. Це складно, але цікаво.

Я люблю робити і те, і те.

От щойно я закінчив новий роман і збираюся написати пару сценаріїв - якщо, звісно, зможу з усім цим впоратись.

- Чи існує рецепт хорошого роману чи хорошого сценарію? Який ваш секрет написання гарного тексту?

- Такі рецепти - це майже неможливо. Те, що виходить - виходить, те, що не виходить - не виходить.

Хоча практика показала, що письменник пише краще, якщо уявляє собі, яку книжку він хоче написати чи який фільм зробити.

- Ви створили спільноту "Screenwriters Oslo". Навіщо?

- Мета цього об´єднання - створити кімнату, де б могли зустрічатися автори, котрі зазвичай ведуть усамітнене професійне життя. Кімнату, де б вони могли привітатися один із одним, разом пообідати в перерві між роботою. Вже 12 чи 13 років ця схема чудово функціонує.

- Ви берете участь у якихось інших письменницьких об´єднаннях?

- Я пишу книжки та сценарії в межах такої спільноти. Іноді ми показуємо один одному свої тексти та обмінюємося враженнями.

Решту часу кожен з нас прикидається, що працює на якійсь нормальній роботі та живе нормальним життям.

- В Україні письменники беруть активну участь у соціальному житті - коментують важливі політичні виклики, культурні події тощо. В Норвегії все так само?

- Одні письменники роблять так само, інші - ні. Не думаю, що письменник має відчувати зобов´язання до чогось такого.

Писання - це не завжди коментування соціального поступу. Подекуди це всього-на-всього створення слів - і тоді це дуже далеко від щоденного життя.

Обидва вибори - цілком прийнятні.

- Що ви відчуваєте після теракту 22 липня? Ви намагалися якось втішити співвітчизників у вашому блозі, в статті тощо?

- Я був за кордоном, коли це сталося.

Мене дуже багато іноземних ЗМІ просили про це написати. Але я відмовився.

Я читав маніфест того божевільного, і це допомогло з усім розібратися.

Стріляти в дітей - божевілля. Але я пишаюся тим, як моя нація зреагувала. Я думаю це доводить, що ми - емоційно розвинене суспільство.

- Ви спілкуєтесь із читачами? Для вас важлива їхня думка?

- Я спілкуюсь із читачами під час зустрічей, на яких я відповідаю на запитання та читаю свої тексти.

Натомість я не відповідаю на мейли. Я не можу вкотре відповідати на постійно однакові запитання. З часом я зрозумів, що це все якось погано на мене впливає.

Краще йти далі, аніж постійно повторювати вже зроблене.

- А як щодо літературних критиків? Ви стежите за рецензіями? Як до них ставитесь? Адже письменники частенько порівнюють критиків із імпотентами, що неспроможні самі щось створити...

- Визнаю, я теж так іноді думаю.

Є критики, котрі люблять критикувати автора, але не книжку. Особливо це стосується письменників, які написали вже багато книжок.

Хоча насправді я не маю нічого проти критиків. Вони хороші, часто самотні - це лише люди, котрі теж прагнуть трохи любові, як і всі ми.

Я й сам пишу рецензії - я кінокритик. А ще мені подобається образ ресторанного критика з піксарівського мультфільму "Ratatouille". Це надзвичайно людяний образ.

- Що вас злить?

- Я злюся, коли їжджу на велосипеді в околицях Осло, а водії не виявляють до мене жодної поваги.

А ще я стаю агресивним, коли стикаюся з релігійною тупістю.

- Що вас тішить?

- Майже все. Сім´я, фільми, книжки, пробіжка в лісі. Більшого мені й не треба.

- Якби ви не стали письменником, то ким би стали?

- Я би став пілотом десь у Алясці чи в Канаді. Я би перевозив їжу, людей і пошту у віддалені куточки світу.

Ірина Славінська

Фото: lib.aldebaran.ru