І наче карантин у країні оголосили, а на літературному вечорі – аншлаг. Підсумок десятирічного періоду своєї творчості – збірку “БотакЄ” – презентував один зі “стовпів” української літератури Тарас Прохасько.

Значна частина “БотакЄ” – те, що уже було надруковане. А є ще й речі неопубліковані, принаймні у книжковому форматі. А от тексту із однойменною назвою у збірці немає.

- Просто слово “БотакЄ” – гарне, мені подобається, – пояснив присутнім Тарас Прохасько. – Воно є останньою відповіддю, коли інших відповідей вже не знаходиш. Оповідання з такою назвою надруковане лише в антології прози Василя Габора. Воно було написане після тривалої перерви, що настала після книги “Інші дні Анни”. Те оповідання відкрило мені новий спосіб письма, можливостей, вмінь і бачення літератури. “БотакЄ” – книга, яка складається з короткої прози, але укладається в суцільний ряд певного способу бачення, викладу, міркування. Десять років є у цій книжці.

- То у чому головна новизна книги?

- Час присутності читача у книжці впливає на те, як вона діє на нього. Я – прихильник короткої прози, але коли ти “живеш” у грубому романі кілька днів, цей час зовсім інший, ніж три хвилини у новелці. Головна новизна книжки “БотакЄ” полягає у товстизні, у ній можна “побути” довше. І це вже буде інший вимір життя – бути у цій книжці. Очевидна слабкість книжки – обмежене коло проблем, речей, питань, тем, які мене по-справжньому хвилюють і до яких повертаюся раз за разом, навіть того не помічаючи. Але навіть така слабина є новизною, бо ж щось-таки вона демонструє.

- Більшість ваших текстів – свого роду автобіографізм…

- Страшенно небезпечно підкрався колись Іздрик, написавши, що те, що я пишу, не є правдою, а лише досконало імітує правду. Не є ця книжка і все, що пишу, аж таке до кінця відкрите. Відкритість повинна бути дозованою, інакше вона втрачає сенс. Маю ще ганебні таємниці, про які наразі не хочу розповідати… Зупинився на такому автобіографічному способі викладу, де йдеться про моє сприйняття світу, бо моєю єдиною надметою як автора є розказати про такі речі, які можливі з кожним, пропускаючи їх через себе. Хотів би, щоб мій біографізм, моя історія зосереджувала читача не на тому, що розказую, а на тому, що такий спосіб мислення про себе можливий.

- Як змінювався Прохасько протягом цього десятиліття і що буде далі?

- Хотів би повернутися до подієвої літератури, писати більше про дію. Багато думав, і все, що думав, – написав. Тепер я – старший, і багато речей з’ясовано. Тепер мені хочеться зауважувати барвисті прояви життя. Далі проза буде динамічнішою, сюжетнішою. Хоча найбільша сила для мене у літературі – в словосполученнях. Кілька слів разом важливіші, ніж добре речення, плинний абзац. Керуюся таким законом: все, що може бути сказане, – воно є. Тому єдиний мій літературний прийом – не боятися сполучати слова, які видаються із зовсім різних частин життя, світу, мови… 


Божена Городницька