На сайті Форуму видавців ідеться про завдання "формування в Україні цивілізованого книжкового ринку та популяризації української книги в суспільстві". Водночас один із корінних "форумчан" Віктор Неборак критично ставиться до таких цілей:

"Я переконуюся, що Форум взагалі не дає ефекту. Якщо забрати всі навіювання, то є книжковий ярмарок. Тобто люди купують собі місце та хочуть собі ці гроші повернути та заробити. Це не Форум. Це ярмарок".

"Якісний стрибок буде тоді, коли після Форуму будуть друкувати списки купівлі авторських прав, оптових закупівель... Але поки що йдеться тільки про продаж книжок. Немає аналізу, бо даних нема. Бракує мозку, котрий усе це збирав і цим займався б".

Скепсису не поділяє Іван Малкович, який наголошує на важливості атмосфери: "Не той фестиваль, де є гроші. Той фестиваль, де є середовище. Куди не зайдеш - усюди повні зали. Мало де в світі можна побачити, що молодь стоїть в проходах і слухає поезію. Головне, що є місця, що є слухачі. Не буває ідеального".

Хоча атмосфера справді потребує мозку для вирішення прикладних проблем. Найзагальніша з ілюстрацій: остаточна програма Форуму з´явилася лише за тиждень до відкриття. Хоча й після цього до неї вносили зміни.

Попри хвилі переписування програми, в сухому залишку маємо декілька цифр. Вже сімнадцятий рік поспіль видавці та автори української літератури збираються у Львові, де до них долучаються закордонні гості. У 2010 році в програмі відмітилися сотні зо три авторів із близько 20 країн світу.

Величезна кількість іноземних авторів-учасників є своєрідною "фішкою" цьогорічного фестивалю. Щоправда однозначно її оцінити годі й намагатися.

З одного боку, учасники мали шанс познайомитися з іноземною невідомою літературою. Так, абсолютним відкриттям-хітом Форуму-2010 можна назвати виступ трьох шведських поетес із перформенсом "Хто плаче за Еммою Бломгофф?".

Щоправда через вади програми концепцію виступу було зруйновано. Катерині Бабкіній, одній із українських учасниць перформенсу довелося піти з вистави. Причина: вона мала виступити в двох місцях одночасно.

"Організація виглядає так, ніби нема еволюції, ніби все лишається на тому самому рівні. Виходить, що Форум переріс себе - події не вміщаються. Можна було би ретельніше фільтрувати добір і представлення авторів", - поділилася Катерина Бабкіна.

Одним із трендів поєднання закордонного й українського контекстів стало проведення читань-тандемів. Зручно - два письменника в одному флаконі.

З іншого боку, знайомство з новими літературами світу було обмежене незнанням мови, відсутністю перекладів і волею випадку. Подейкують, що пари для тандемів вибирали випадково, тобто про пошук гармонійного звучання не йшлося.

Про це говорить і Віктор Неборак: "Я мав вечір-тандем із однією каталонською поеткою на ім´я Анна Аґілар-Амат. Та обміну не відбулося - ніхто не знає віршів тієї поетки, а вона не знає моїх поезій. Перекладів її текстів немає, та невідомо, коли вони з´являться. В ліпшому разі, це можна назвати літературним туризмом".

Водночас про виступи каталонських поетів учасники та відвідувачі говорили, як про чи не найбільш вдалу частину програми.

Аби завершити тему гостей з-за кордону, варто також сказати про своєрідний аспект конкуренції. Уточнення: поки що цей аспект працює в сфері мов, які розуміють більшість учасників.

Скажімо, українські учасники слему "Жива вода" радо розповідали, що "зробили росіян", тобто виграли в змаганні. Причому, виграли в грошових знаках - публіка мала голосувати за переможця гривнею. Українські поети на кшталт Світлани Поваляєвої отримали голосів на 300 гривень, а гості-росіяни не вийшли за межі 100 гривень.

До цікавинок цьогорічного Форуму варто також додати проведення круглих столів із надзвичайно цікавими темами та Бізнес-форум. Останній, попри позірно сильну практичну-прагматичну складову, не виправдав сподівань. Відбулася не так розмова про подолання суто прикладних видавничих проблем, як реклама. Різноманітні фірми переважно розповідали про свої послуги.

Круглі столи так само не надто виправдали сподівань. Відбувалися вони вчасно, але з прикрими "накладками" в програмі. Відтак на багатьох круглих столах не з´явилися учасники-хедлайнери. Хоча ці "накладки" є характерною ознакою програми цьогорічного Форуму.

Ілля Стронґовський пояснює це людським фактором: "У четвер я мусив оббігти три штуки акцій. Проблема в тому, що дуже багато смачного і не дуже багато людей, які справді можуть зробити щось смачне".

Віктор Неборак бачить проблему в розширенні програми та в непрофесійності організаторів: "Хаос множиться. Справа тут у непрофесійності. Бракує ядра, яке б професійно всім займалося. Тут створили культ Форуму, але ж не можна розширюватися безкінечно".

Поетка Оксана Луцишина бачить вихід у зміні хронотопу: "Дуже відчувається, що будівля вже замала. По-моєму, Форум видавців і Літературний фестиваль можна було б розвести в часі, щоб усюди встигати".

Юрій Андрухович поринає в глибші шари свідомості Форуму та говорить про ментальні особливості українців-організаторів взагалі: "Тут такий варіант Гайд-парку - книжки презентуються сотнями. І все це в одному казані, в одному тіснуватому приміщенні. Є певна логістична проблема. Наші мозги, тобто мозги східно-православних слов´ян, не діють логістично".

Під час Форуму траплялися відверто анекдотичні ситуації. Наприклад, відбувся творчий вечір Василя Шкляра. Щоправда сам творець на нього не з´явився. Письменник пояснив, чому так сталося:

"У мене була автограф-сесія, у той самий час мені подзвонили та нагадали про презентацію "Чорного ворона". Звісно, я туди не встиг і не зміг прийти. Тому презентація відбулася без автора - виявляється, і так непогано виходить".

До речі, саме Василь Шкляр отримав цього року звання "Найкращий автор" на конкурсі "Найкраща книга Форуму 2010". Специфічний вибір з огляду на те, що ім´я Василя Шкляра фігурує у з виду не надто зрозумілій видавничій ситуації.

У 2009 році письменник видав один і той самий роман у двох різних видавництвах під двома різними назвами. Одне з видавництв мало видати зовсім невеликий наклад, та дотепер на полицях книгарні "Є" серед лідерів продажу стоять поруч книжки обох видавництв.

Загалом підбиття підсумків Форуму впирається в традиційну літературну україномовну формулу про "красиве і корисне".

З одного боку, як відзначає Іван Малкович: "Більше книжок, назв, авторів, які починають трошки більше заробляти. Все поволеньки б рухалося, якби не криза та не антиукраїнські вітри в державі".

З іншого боку, відчувається певна втома від тривалого книжкового свята в режимі нон-стоп, де подекуди неясно, чи кількісні зміни переростають у якісні. Для широкого загалу події Форуму обмежені книжковим базарчиком біля Палацу Потоцьких. Можливо, саме з цієї причини Форум видавців у розмовах часто-густо називають "Форум продавців".

Про це говорить і Анатолій Дністровий: "Форуму як такого я, по суті, й не бачив. В Україні катастрофічно мало якісних, концептуальних, тематично-орієнтованих видавництв - їх до двох десятків. Лише за їхніми книгами я полюю".

"А про що мені спілкуватися з усіма решта - їх у програмі близько 500? Я сенсу в їхньому існуванні не бачу. Це якісь випадкові привиди, які мають дуже відносний стосунок до сучасної українського культури чи інтелектуального поля загалом. Тому мені їхній "троєщинський базар" уже давно нецікавий", - додав він.

Ірина Славінська