Можливо, хтось із цим не погодиться — тоді він, мабуть, не такий уже й дорослий. Аби переконатися в цьому, прочитайте книжку Вікторії Горбунової «Записки шкільного психолога». На звороті титульної сторінки зазначено: «Рекомендовано для прочитання батькам, а особливо — бабусям, які готують дітей до школи, а також усім, хто цікавиться шкільною психологією». Це й справді потрібно прочитати всім. Адже в кожній дитині дрімає особистість, і щоб її розбудити, необхідно до кожної знаходити індивідуальний підхід. А це тонка ювелірна робота, з якою зможе впоратися тільки людина терпляча.

Авторка тонко розуміє психологію людини, дитину бачить ніби наскрізь, свої спостереження викладає надзвичайно емоційно: «Неможливо навчити людину не створювати проблем собі та іншим так само швидко, як розв’язувати задачі на дві дії. Життєві правила набагато складніші за граматичні, а поведінкові реакції вибуховіші за хімічні. В психології не може бути швидкого результату. Це аксіома».

Тема невичерпна і вічна, як світ, — дорослі і діти. Не можна сказати, що тільки батьки впливають на особистість дитини, — їм допомагають «консервативні» бабусі-дідусі, вихователі, вчителі і навіть перехожі тьоті-дяді на вулиці.

У книжці порушено одну з найважливіших проблем сучасної школи. Нині стало просто-таки модою перевіряти інтелект дитини, але: «…не вся інформація в руках учителів є безпечною для дітей. Можливо, це звучить безглуздо, однак у недолугих кілька цифр IQ стають діагнозом, що може скалічити життя дитини. Якщо вчителі, маючи часткові результати та знаючи лише про кращих дітей, уже ділять клас на «розумників» і «пропащих», — що буде далі? Дітей з високими показниками IQ захвалять. Розмножаться такі собі «зірки», вони з часом увірують у свою унікальність, зупиняться в розвитку, спочиваючи на лаврах. Що ж до інших — їх просто зацькують: «що взяти з дурнів…». Діти, які не впоралися з тестовим завданням з різних причин (хворіли, не мали настрою, злякалися і не зрозуміли інструкції тощо), отримають тавро «вічних трієчників». Описане в жодному випадку не є плодом моєї хворої фантазії. Це класика життя, і не лише шкільного».

Раніше дітям не намагалися «залізти в мозок», і вони жили як у казці. А сьогодні кожна мама прагне виростити вундеркінда і змушує своє чадо «ковтати» енциклопедії, аби отримати звання «найрозумнішого» (як у відомій телегрі), і не розуміє, що відбирає в маленької людини безтурботне дитинство.

Вікторія зараз працює з дорослими дітьми — викладає психологію в Житомирському університеті ім. Івана Франка. В її доробку — понад півсотні наукових праць із психології, але в «Записках…» вона вперше спробувала себе в художній формі. Спроба видалася вдалою. Можливо тому, що за основу взято сюжети з життя та особистого досвіду.

Марина Вовнякова