Ілюструючи це не менш простими прикладами. Пояснюючи генетику кривавого диктатора, згадуючи давню трагедію, яку не можна забути, пропонуючи обирати гідних, а не заслужених. І нагадуючи про те, що іноді наші дії – це не мужні рішення, а звичайні (і зручні) звички.

Сергій Руденко. Анатомія ненависті. Путін і Україна - Л: Видавництво Старого Лева, 2024

У цій епохальній праці відомого українського журналіста й публіциста – серед аналітичних роздумів, критичних висновків і професійних коментарів – чимало такого, про що дізнаємося вперше або під таким ракурсом, який ставить під сумнів всі існуючі політичні теорії. "Про що думав Єльцин, прокидаючись уранці", "Як Кучма віддав Путіну стратегічні бомбардувальники й крилаті ракети", "ПіСУАР для Путіна", "Як Янукович із рук годував Путіна й Мєдвєдєва", "Як Зеленський хотів зазирнути в очі Путіна" - у цих та багатьох інших розділах книжки розгортається широка ретроспектива далеких і не дуже подій, про які всі або призабули, або воліють не згадувати. Загалом "Анатомія ненависті. Путін і Україна" Сергія Руденка – це унікальне дослідження, в якому розповідається про те, як, що і чому змусило Путіна розв’язати найбільшу після Другої світової війни континентальну війну у Європі, і в якому автор найдетальнішим чином препарує дії та вчинки Владіміра Путіна. Крім того, у книзі - інсайд, інформація з перших уст, залаштунки російської політики й події, свідками яких був сам автор. Варто додати, що в проєкті взяли участь: міністр закордонних справ України (2007–2009 рр.) Володимир Огризко, голова СБУ (2006–2010 та 2014–2015 рр.) Валентин Наливайченко та російський опозиціонер і критик Путіна Андрєй Піонтковскій. "Путін позбавив нас вибору, - констатує автор. - Навіть тих, хто колись виступав за "рускій мір". Сьогодні кожному в Україні зрозуміло: або росіяни вб’ють нас, або ми їх. Саме так. Або — або. І це розуміння надає сили мільйонам, які стали на захист своєї країни. На що зараз сподівається Путін, мені не зрозуміло. Ніхто, ніколи й за жодних обставин не дозволить йому перетворити Україну на підконтрольну Росії державу. Понад триста тисяч убитих російських окупантів — лише аванс, який Москва вже заплатила за військову авантюру Путіна".

Адріан Вулдрідж. Влада гідних. Як меритократія створила сучасний світ. – К.: Наш Формат, 2024

Ця унікальна і дивовижна книжка пояснює, що доручати обов’язки людям, які найбільш спроможні виконати їх, — це справді краще, ніж перевірені часом звичаї корупції, протекції, непотизму і спадкових привілейованих груп. Крім того, у дослідженні Адріана Вулдріджа "Влада гідних" можна знайти відповіді на багато інших, не менш важливих питань. Наприклад, що дає змогу найкраще визначити, чи гідна людина обіймати важливі посади? Тест на IQ, як вважало чимало британських і американських науковців ХІХ і початку ХХ століття? Чи, може, кількаденний іспит, учасники якого мали подолати фізичні й розумові перепони, як упродовж століть було в Китаї? У різний час і в різних місцях правителі й цілі суспільства винаходили та випробовували найрізноманітніші варіанти, щоб досконало втілити принципи меритократії — влади найкращих, влади гідних. Таким чином, автор книжки - редактор відділу політики і колумніст журналу Economist, доктор історії в Оксфордському університеті - простежує історію меритократії від часів винайдення в Стародавні часи і до її сьогоднішньої кризи, щоб врешті поставити ключові питання - яке в неї майбутнє і чи є їй адекватні альтернативи? "За Платоном, будь-яке об’єктивне дослідження роду людського показує, що його представники від природи розділені на три типи, залежно від природних здібностей: золотий, бронзовий і срібний, - дізнаємося ми історичні подробиці згаданої ідеї. - Золоті люди - це законні хранителі держави, які завдяки поєднанню природних здібностей і ретельної підготовки здатні глибше мислити, чіткіше бачити та, як наслідок, правити справедливіше, ніж будь-хто інший. Срібні люди — це творці багатств, імпресаріо виробничого процесу. Бронзові люди - сини праці з мозолястими руками, які дбають про життєві потреби".

Джек Голланд. Коротка історія мізогінії. Найдавніше упередження у світі. – К.: АРК.ЮЕЙ, 2024

У фокусі автора цієї книги — церква, полювання на відьом, сексуальна теорія, нацизм, кампанії проти абортів, а також сучасний світ, в якому жінки дедалі більше піддаються надзвичайно високому ризику через радикалізацію релігійних переконань, голод, війни та хвороби. Таким чином, "Коротка історія мізогінії" Джека Голланда – це на диво відверте розслідування давньої, повсюдної, тривалої й абсолютно нічим невиправданої несправедливості, якої зазнала половина населення планети лише через те, що їй випало народитися жінками, а не чоловіками. "- Нравіца-не нравіца - садісь, моя красавіца! – згадує авторка передмови до українського видання свою "буденну" поїздку в маршрутці, - переді мною пихкав "прилуками", бравадно посміхаючись і переминаючись з ноги на ногу, чолов´яга в розтягнутих довкола колін спортивках, розхристаній на грудях сорочці й темно-сірій рибацькій жилетці, рясно розцяцькованій кишенями, з робочими і не дуже блискавками та плямами чи то від мазути, чи то від бутербродів із ковбасою, чи від того й іншого разом". Зрештою, ця книга - перший крок до випалювання з себе упереджень, зневаги і ненависті проти жінок, роблячи який, ми наближаємо настання післямізогінної ери. Тож згадана авторка передмови недаремно мовить про прокрустове ложе, у яке сторіччями -- і книга Джека Голланда, яку ви тримаєте в руках, тому яскраве свідчення – куди намагаються вкласти жінок, абсолютно не цікавлячись їхньою думкою, власним баченням самої себе ї свого місця у світі. Бо ж нравіца-не нравіца, а ти маєш відповідати формальному загальноприйнятому шаблону. і в жодному разі не порушувати його межі, кидаючи виклик усталеному суспільному сприйняттю, що дедалі більше працює як якір, силоміць утримуючи нас у минулому, подалі від прогресу". 

Юлія Чернінька. Спадок на кістках. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2024

У цьому романі багато героїв з різних часів, які вкладають свої історії у строкату мозаїку народної картини – чого? невже того, що зображено на полотні "Кінець світу", яке насправді має автора, а народна на ній лише трагедія? Так, кожен з героїв та героїнь цього містичного роману, а саме – "Спадку на кістках" Юлії Чернінької - має свою таємницю – навіть маленька Юлька з уявлюваною подружкою Гуською – і художник Рональд Свенціцький у 1939 році, і три самотні пані в старому будинку вже за нинішнього часу (бабуся, мати, онука), і зірка львівської журналістики Маркіян Вишневецький, і прибиральниця Іра, і навіть такий собі Вова Подвигін, що вигулює вранці свого лабрадора. А об’єднує їх містична сила (точніше, жах), який огортає наше сьогодення привидом минулої трагедії, що сталася на цих землях у 1941 році. Адже на місці санаторію у Добромилі колись знаходилася соляна шахта, де було масове поховання закатованих "ворогів народу". І картина згаданого художника, яка від того часу знаходилася на помешканні самотніх пань, а нині готується до продажу, у (не)зайвий спосіб про це нагадує. "Триптих зображав безліч задертих облич із благально піднятими догори руками. Усі люди мали однаково нажаханий вираз обличчя. Здавалося, переданий художником нічим не прихований жах заволодівав спостерігачем. У животі починало спазмувати, у горлі пересихало. Усі лиця на полотні були між собою схожими й кардинально різними одночасно".