Re: цензії

Коли навчаєшся у старших класах, здається, що проблеми так і мріють завалити тебе з головою: трабли із батьками та однокласниками, постійна запара у школі, а про особисте життя можна лише мріяти! І як усе розрулити?! Інструкції до життя, на жаль, ще ніхто не вигадав! У миті відчаю чи злості руки тягнуться до чогось забороненого та небезпечного, бо, здається, це допоможе хоч на певний час забути про усі прикрощі та невдачі. Та чи так це?!

Підлітковий вік – це суцільні спокуси! Заборонені речовини, сумнівні вечірки, ненадійні друзі та таємні закоханості у тих, хто ну зовсім тобі не підходить! Таким буває життя сучасних тинейджерів: як українських, так і американських. Саме про це книга Наді Білої «Ел і Ева» для старших підлітків (16+), яка нещодавно з’явилася у «Видавництві Старого Лева».

Ел

«У школі, як на королівському подвір’ї,

кожен має своє місце»

Ел (він же Олексій, Льоша) – американський підліток українського походження. Непопулярний (у школі його вважають «лузером») хлопець, який має чарівну здатність закохуватися у найгарніших дівчат школи, які світять йому хіба що у снах!

Красуня Кайлі, якою Ел просто марив (і навіть записався заради неї до шкільного хору!) надала перевагу не надто розумному, проте популярному квотербеку Пірсу, і через це Ел просто сходить з розуму! Закидати подвір’я суперника туалетним папером? Годиться, зважується Ел.

«Ел на побачення не ходить.

Кайлі сидить поряд із ним на англійській і стоїть через два ряди ботанів на хорі: вона співає, а він відкриває рота. Ел підписався на цей грьобаний хор тільки заради неї…

…Кайлі здається надзвичайною. Вона просто красуня: шоколадне волосся, очі, підведені темними сірими тінями, від чого вони видаються ще світлішими й більшими, тонкі голі руки. Кайлі любить носити футболки з пуховою жилеткою.

Щось таке він відчував колись до Герміони Ґрейнджер, давно, років чотири тому, коли перестав дивитися кіно як казку і почав придивлятися, чи є в Герміони груди. Це було щось нове, бентежне, але прозоре, як чиста вода. Щось схоже на кохання».

Звичайний хлопець, непоказний, непримітний – так би ви оцінили Ела при знайомстві. Підліток отримує кишенькові за роботу у місцевому кінотеатрі, намагається терпіти присутність всюдисущого вітчима Джексона та змиритися із тим, що такої міцної сім’ї, як раніше, у нього вже не буде.

«Пірс запроторив його до клану Непримітних. А серед театралів, ботанів, нациків, які товаришують тільки з білими, готів, одягнених в чорне чи гіків, повернутих на коміксах і старих фантастичних серіалах, – у цьому розмаїтті людських соцутворень, бути Непомітним означало виділятися. Не бути частиною кліше. Та саме так виділятися Елові чомусь не хотілося».

Інколи шкільні будні – це щоденна битва із собою та іншими: із насмішками та наклепами, булінгом та цькуваннями. Навчитися протистояти тим, хто тебе ображає, не боятися розповісти про погрози чи знущання тим, кому не байдуже, – це вчинки справжнього переможця.

«Може, так буде завжди? Існуватиме світ для Пірса й Скайлоса і світ для Ела. І ці світи ніколи не перетинатимуться. Саме як зараз: хтось прогулює урок, обговорюючи плани на захопливі вихідні, а хтось боїться дихати у туалетній кабінці, щоб вони, не дай боже, не знайшли його тут. Бо тоді йому капець».

І усім начхати, що Ел намагається бути гарним старшим братом, наглядати за звідними братом та сестрами, підтримувати маму… Дрібні добрі справи не завжди винагороджуються – інколи їх просто ніхто не помічає.

«Ел потягнувся по пульт. У його родині лише одна людина відчувала, коли й що треба говорити. І цій людині було три роки».

Коли у Ела тяжко захворіла мама, підлітку доводиться повертатися жити в Україну до рідного батька. Що його там чекає? Вічні будні нікому не потрібного «лузера»? Чи, можливо, зміна країни – це шанс для Олексія кардинально змінити своє життя?! А якщо Елу вдасться завоювати повагу та авторитет серед однокласників і закохати у себе красуню та розумницю Любаву («Тимоху»)? Чомусь ні популярність, ні кохання (усе, чого так прагнув Ел) не заповнюють пустки всередині, і Олексій, сам того не помічаючи, усе ближче до прірви наркотичної залежності, забороненими речовинами намагаючись притлумити гострий душевний біль… Чи зуміє хлопець зупинитися, доки ще не пізно?

Ева

«Я починаю розуміти, як люди дорослішають…

Коли залишаються наодинці посеред натовпу».

Для рідних 15-річна Ева – звичайна підлітка, якій можна довіряти. Додому після прогулянок із подружками приходить вчасно, отримує гарні оцінки та не перегинає палицю із мейкапом. Але чи багато людей знають Евеліну справжньою?! Хіба що особистий щоденник, який дівчинка так ретельно ховає на балконі серед мотлоху. У тому записнику все: і її історія кохання із сорокарічним рокером Костиком із гурту «Вай-Фай», і усі гризоти, починаючи від дрібних сварок із найкращою подругою «Тимохою» і закінчуючи спробою зґвалтування…

«Одного дня світ дізнається про неї правду. І цей світ – точно не її недорозвинені однокласники. Ховала щоденник у лоджії, яку вони утеплили й обшили деревом, у коробці від пилососа... Ева загортала щоденник у товстий поліетилен. У ньому колись поміщався пилосос, а тепер Евине життя».

Здається, усе життя Евеліни складається із болю і драм, якими не хочеться ділитися ні з мамою, ні з Любавою. Відчуття самотності, непотрібності знайоме багатьом підліткам, і героям цієї книги особливо. Коли твоя сім’я розпадається на друзки, з’являється відчим/мачуха, і тинейджер вже не відчуває любові та підтримки рідних, закривається від них. Або коли рідні вдають, що слухають тебе, але начебто просто не чують. Ева вирішує втекти подалі від усього та усіх. Але чи можливо втекти від самої себе?

«От якби можна було б так само легко змінити власну прошивку, вирватися зі свого тіла застарілої моделі в новий, куленепробивний корпус, і щоб ніхто не смів до нього торкатися, навіть мама… навіть сама Ева щоб не відчувала на шкірі власних пальців. І тоді все минеться й забудеться».

Ева, як і багато її однолітків, набагато чутливіша, ніж хоче здаватися. Сум, злість, роздратування, гіперчутливість чи вдавана байдужість – цілком нормальні стани у перехідному віці. Потрібно вчитися проживати усі емоції, які відчуваєш, а коли дуже тяжко – звертатися до тих, кому довіряєш, за порадою і підтримкою.

Знайти вихід

Наді Білій вдалося реалістично та правдиво описати життя та проблеми сучасних тинейджерів: як українських, так і американських. Так, у нас є глобальні відмінності у способі та стилі життя, системах освіти, організації шкільного процесу, ставленнях підлітків до навчання та вибору свого майбутнього, але емоційні проблеми у нас – дуже схожі. Усі хочуть мати повноцінну сім’ю. Кожна дитина чекає підтримки та розуміння. Кожен із нас мріє бути коханим та прийнятим соціумом. Ця повість – про багатошаровість проблем підліткового віку. Але не потрібно забувати, що вихід із кожної скрутної ситуації є: потрібно тільки дозволити близьким людям чи друзям тобі допомогти. Бо не з усім ти ще можеш впоратися сам. Інколи здається, що у світі тебе не розуміє та не любить жодна людина. Але варто лише щиро попросити про допомогу, і ти побачиш, як помилявся.

Ел і Ева на перший погляд такі різні, як два полюси. Але, вимушені жити й співіснувати під одним дахом, у маленькій квартирці, вони починають бачити одне у одному набагато більше спільного ніж, можливо, їм самим би хотілося.

«Вони з Евою абсолютно однакові за своїм соціальним статусом. Як каже бабуся, «ні се ні те». Тільки Ел визнає і приймає, а Еві здається, що вона ось-ось стане королевою шкільного балу. Вона старанно обирає сукню, витрачає купу грошей на зачіску й макіяж, увесь час триндить про це з подружками. А всі в той час голосують за Любаву. І Ева стоїть і ридає в натовпі перед сценою, де Любава поправляє корону на начебто недбало вкладених шоколадних локонах. На Евині сльози ніхто не зважає».

Кожен із нас має свої проблеми і таємниці, але алкоголь чи наркотики – у будь-якому випадку – тільки погіршують ситуацію. Такого роду залежності можуть дуже швидко спопелити людину. І варто вчися говорити «ні», навіть людям, які тобі подобаються. Бо якщо одного разу ти промовчиш і згодишся на те, чого тобі зовсім не хочеться, повернути час назад буде просто неможливо. Це слід пам’ятати.

«Якщо дівчина сказала, що вона не хоче пити, не треба підносити їй до обличчя склянку й змушувати зробити ковток. У випадку, якщо вона твій сік відштовхнула, – вона однозначно не хоче пити. Сто відсотків, чувак! Не доходить? Бо якщо ти не хочеш соку, ти його справді не хочеш, а не прикидаєшся, що соромишся пити. Тим паче дівчина не хоче соку, якщо вона спить або якщо вона так перепила несоку, що взагалі не доганяє, що ти їй пропонуєш сік. Непритомні люди сік не п’ють».

«Життя ніколи не іде за розкладом. Життя сповнене несподіванок».

Владислава Дудник