Усе просто — її з’їли шкарпеткожери! Щоб дізнатися, що це за істоти і чому на них з легким серцем можна перекинути провину за всі зниклі шкарпетки світу, варто прочитати новинку Видавничого дому «Школа» — «Шкарпеткожери» Павела Шрута.

Чеський «шестидесятник»

Павел Шрут один із відомих чеських поетів-«шестидесятників», каже англомовна Вікіпедія. Звісно, в період радянської окупації вільнодумні поезії Шрута і його колег були заборонені до публікації. Але ця заборона не стосувалася творів для дітей, тож Шрут взявся за дитячу літературу, але не сам, а у співпраці з іменитою чеською художницею й ілюстраторкою Галіною Мікліновою. Цей творчий тандем виявився справді успішним – разом вони створили низку яскравих книг, зокрема і історію про шкарпеткожерів.

Окрім поезії і дитліту, Павел Шрут відомий також як перекладач з англійської та іспанської. Завдяки йому чеською «заговорили» Роберт Грейвз, Леонард Коен, Джон Апдайк, Федеріко Гарсіа Лорка та інші автори.

Таємничі сусіди за стіною

Якщо у вас зникають шкарпетки, це правдива ознака того, що у вашому домі оселилися шкарпеткожери. Вони мешкають вглибині стін, за шафою чи картиною, або десь у ванній, або навіть на горищі. Вони дружать і родичаються, спілкуються сім’ями, опікуються шкарпеткожерами із бідних країн і утворюють цілі мафіозні клани. Єдине, що за шкарпеткожерськими звичаями вони не можуть робити — так це показуватися на очі своїм господарям. Завдяки своїй щкарпеткоподібній зовнішність і вмінню зливатися з оточенням їм це легко вдається. Але не було б цієї історії, якби дехто зі шкарпеткожерів не порушив правила своєї спільноти, а дехто з людей не виявився достатньо кмітливим, аби припустити існування цих загадкових співмешканців.

Юний шкарпеткожер Хихотунець почувається самотнім, як і його господар — пан Вавринець. Перший мешкає з дідусем, який майже не встає з ліжка, сумує за батьками, які поїхали з благодійною місією до шкарпеткожерів Африки, і час від часу бавиться з «мажорними» кузенами Раміком і Туліком, але їхні ігри йому не дуже до вподоби. Другий — холостяк-самітник, який грав на похоронах і весіллях, бо був музикантом, і завжди ходив у розпарованих шкарпетках. Якось пан Вавринець поставив пастку, щоб впіймати-таки ту мишу, яка, як він гадав, їла його шкарпетки. Натомість туди потрапив Хихотунець, який зрештою стає йому другом.

Шеф мафії проти вченого-фанатика

А в іншому помешканні професор Кадержабек вже багато років снував гіпотезу про існування таємничих і невидимих людині шкідників – шкарпеткожерів. Він навіть присвятив їм велику наукову працю, які, однак, бракувало емпіричних доказів – адже живі шкарпеткожери пану професору досі не траплялися. Насправді Кадержабек просто не знав, що на його горищі мешкає Великий Шеф – голова шкарпеткожерської мафії, який на контрабанді шкарпеток здобув собі великий статок і ще більший авторитет. Якось у його пастку таки попадається жаданий об’єкт дослідження – от тільки, на жаль, він вивляється молодшим сином Великого Шефа, і вся мафія приходить йому на допомогу. Але фанатично відданий своїй справі науковець не збирається просто так здаватися!

Пригоди і погоні, небезпека і веселощі, екшен і гумор, давні друзі і нові приятелі – у цій книзі вдосталь того, що може зацікавити дітей (та й дорослих, якщо чесно). Хто отримає верх – старі досвідчені мафіозі, що керуються хоч якимось кодексом честі, чи молоді вуличні розбишаки, які на шляху до влади і слави не гребують нічим? І що станеться, коли відчайдушно відданий науці вчений відкриє всьому академічному світу таємницю існування шкарпеткожерів?

Короткі тексти помножені на кумедні малюнки

Уся ця шкарпеткожерська епопея структурована таким чином, щоб читати її було легко і швидко. Короткі розділи, кожен із яких присвячений окремому епізоду чи якійсь мікротемі, «ковтаються» майже непомітно. А кумедні малюночки Ґаліни Міклінової не просто ефектно оживляють оповідь, а й допомагають краще уявити усе це шкарпеткожерське життя. Для того, щоб юному читачу було легше розібратися у заплутаних родинних зв’язках персонажів, на передньому форзаці намальована схемка, яка все спрощує. А на задньому можна знайти карту пригод – і, читаючи, звірятися із нею.

Для кого

«Шкарпеткожерів»  точно оцінять діти молодшого шкільного віку, якщо читати їм по кілька розділів уголос перед сном (перевірила на своїй доньці!:) ), а дещо старші школярики і самі залюбки поринуть у світ шкарпеткожерських пригод. Книга сподобається і тим дітям, які люблять напружені історії, і тим, які охоче читають книги про дружбу. Ну і, звісно, ті, хто найбільше цінує книги з малюнками, теж отримають задоволення від гортання «Шкарпеткожерів» !

Пряма мова

«І тут йому на думку пало запитання:
– Слухай, а що ви їстимете, якщо облишите мої шкарпетки?
– Не переймайся, – хвацько відповів Хихотунець. – Знайду деінде. Це по-перше. А по-друге, у нас є запаси. Кожен шкарпеткожер запасається! На людей нема чого покладатися, каже мій дідусь. У них як не війна, так революція, як не революція, так мода. А кому страждати? Нам, шкарпеткожерам! Так у нас говорять.
– Твій дідусь мудрий чоловік, – поважно мовив пан Вавринець.
– Це точно. Але він не чоловік. Він шкарпеткожер, як і я.».

Віталіна Макарик