Певно, вам не треба нагадувати, якими «мають бути» СПРАВЖНІ принцеси. Красивими, милими, чемними, вміти танцювати і співати, може, ще вишивати. Й обов’язково носити рожеві сукенки (ну добре, часом можна й не рожеві, головне – з торочками!). Хоча… тепер які лишень принцеси не з’являються: і принцеса, яка виросла не в королівській сім’ї, любить піцу і джинси («Щоденники принцеси»); і принцеса, яка всім дорослим мотає нерви («Кожен може стати принцесою»); і принцеса, яку вибирають із середовища не-принцес («Маляка»).

Принцеса Віолетти Борігард теж абсолютно нешаблонна. Почнімо з того, що вона аж ніяк НЕ ЧЕМНА. І заняття собі вона вибирає геть не «принцесяче»: у першій книжці вона влаштовує грандіозний скандал і в результаті стає королівською кухаркою. Виявляється, якщо в тебе є хист до справи, яку всі вважають неналежною тобі за статусом, то все одно можна робити те, що тобі подобається.

Крім того, хоч у «Принцесі-кухарці» було сказано, що Нісоль більше ніколи не вередувала, ми ж то знаємо, що це не так. У книжці «Усе через банани» дівчинку… вкусила Нехочука. «Нісоль чхнула, почухала ногу, шморгнула носом… тої ж миті в неї страшенно зіпсувався настрій! НІЧОГО НЕ ХОЧУ! І все навколо почало псуватися… Сир почорнів… Квітка зав’яла… Кіт зіпсувався теж…». Звісно, СПРАВЖНІМ принцесам не доводиться мати поганий настрій, але Нісоль, на щастя, не те щоб справжня, а РЕАЛЬНА принцеса, і характер, і поведінка в неї цілком адекватна щодо особливостей її віку. Тож дитині буде легко впізнати себе й засоціювати себе з улюбленою героїнею, натомість не виникне нереалістичних очікувань щодо принцес, які тільки те й роблять, що чекають, поки їх з’їсть дракон або врятує принц.

У персонажці Віолетти Борігард кожен може впізнати свою «принцесу»: це звичайна дитина, яка має свої примхи, бажання, в якої змінюються настрої, яку часом карають (на щастя, всього лишень відсилаючи на кухню чистити банани). Інші персонажі – також звичайні люди: приміром, головний кухар Тілі-Тісто ображається на котів, які з’їли королівський обід, і йде геть, зібравши валізи. Нісоль натомість поводиться в цій ситуації дуже по-дорослому – готує обід сама. Батьки, бабуся й дідусь Нісоль переживають за свою дитину точно так само, як і будь-хто з нас переживає за своїх дітей. Наприклад, вони читають книжку лікаря Муховського й пробують різні способи, щоб вилікувати доньку. І способи їхні теж усім знайомі: від свіжого повітря до ружевих окулярів і пошуку спеціальних лікувальних бананів.

Гумор Борігард знайомий і близький дорослим і дітям. Дітей насмішать несподівані й часом абсурдні повороти сюжету, кумедні імена й назви (графиня Желе-Брюле, принц Кава-Торт, баронеса фон Бублик), дотепні порівняння. Але найголовніше, що з книжками про Нісоль можна співпрацювати. Дитина стає співтворцем історій, розмальовуючи, домальовуючи сторінки, придумуючи страви, пишучи листа, вирізаючи ружеві окуляри й зрештою наприкінці будуючи намет. Така книжка дає безліч варіантів для програвання й відтак наслідування в реальному житті. Адже завжди можна покликатися на Нісоль, якій у певній ситуації допомогла прогулянка до озера, пошук бананів, а загалом – переключення на інші цікаві справи.

За книжками про принцесу Нісоль добре вчитися читати, з ними можна працювати як із розвивальною літературою. Ілюстрації виконано так, щоб дитині було простіше асоціювати себе з художником (малюнки з чіткими грубими лініями, нагадують дитячий стиль) і не було страху зіпсувати сторінки. Тут справді все дозволено, але разом із тим для всього є конкретні рамки. Наприклад, у книжці «Усе через банани» є різні типи завдань (включені в сюжет, що важливо) – знайти слона, розфарбувати, вирізати, поводити пальцем по лініях, скласти простий намет-ориґамі, написати замовлення, щось домалювати. У «Принцесі-кухарці» авторка пропонує придумати власну піцу «з усього», намалювати страви для королівського обіду, вбрання для королівських гостей. Також скрізь є матеріал для роздумів і пошуків нестандартних рішень: скажімо, як втішити маленьку Банану, як її доглядати? Завдання добре продумані, відповідають віковим особливостям читачів і – було б щастя, якби їх використовували на заняттях у дитячих садочках та молодшій школі.

Ольга Купріян