Re: цензії

Темп поезій — повільнио-тихий, проте їх не назвеш медитативними, позбавленими темпераменту. «Всередині» палахкотять неабиякі пристрасті, хай і не завжди очевидні на перший позір:

І люди прокидаються по ночах від його кроків,

і люди дивляться у темні дзеркала,

і ходять мовчки по своїх кімнатах.

Думки збивають одна одну і гинуть,

щойно їх торкнутись.

І люди мовчки одягаються,

безмовно узувають черевики,

й беруть його за руку.

І йдуть, куди він їх веде.

Краєвиди, дитячі спогади, видіння, настрої, страхи —найпоширеніший матеріал для творення поетичних образів в умовно першій половині книжки.

Сміливо можна сказати, що поетка виразно спирається тут на традиції високого літературного модернізму.

На це, до речі, вказує й автор передмови до збірки, американський поет і уродженець Одеси Ілля Камінський, називаючи задля контексту чимало гучних імен: від Лорки та Цвєтаєвої — до Бродського.

Але в книжці є й друга половина — в ній читач відчує гарячий та небезпечний подих актуальних, сказати б, політично-екзистенційних подій. Йдеться про Майдан і війну.

Збірка Оксани Єфіменко є цікавим і переконливим свідченням того, що ці зрушення виразно вплинули не лише на «екстравертних», відкритих до соціальних мотивів поетів, а й на авторів, виразно схильних до герметизму, самодостатності «вежі зі слонової кістки»:

Вигляни у вікно —

там погода не бажана ніким,

там падають свічки на землю

і розсипають полум’я.

І котиться воно до кожних дверей.

Видно: поетка і тут залишається віддана своїм непрямим метафорично-асоціативним шляхам, але здобувається на нові виміри та енергетичні рівні.

І це добре — трагедія війни не має знаходити в літературі лише публіцистичні, епічні чи щоденникові відгуки.

Уміння давати речам і поняттям свіжо-яскраві імена — одне з головних досягнень книжки «На нову ніч».

А ще вона є черговим виявом посилення метафізичних тенденцій у сьогоднішній молодій українській поезії. Отож Оксану Єфіменко найкраще читати не діагонально-швидко, а уважними порціями.

Олег Коцарев