Re: цензії

Марія Савчин зуміла перетворити півтора десятка років зі свого тривалого життя (1925-2013) на яскраво-детально-розмаїтий літературний твір, що дає широку панораму життя Західної України та «Закерзоння» (територія Польщі з великим відсотком українського населення), картину повсякденних подробиць підпільної праці та боїв.

Зрештою, це й цікаві враження про ворогів — не байдужо-зверхні, але уважні, предметно-критичні.

Уважність взагалі — чи не головна риса «Тисячі доріг». Книжку просто переповнюють мільйони деталей.

Як було влаштовано бункери в різних регіонах? Що відчувала людина, котра проводила під землею кілька тижнів чи й місяців?

Як ладнався зв’язок між різними групами УПА та між партизанами й місцевими мешканцями? Що відбувалося під час облав? Як велося в полоні, хто допитував, на які «гачки» намагалися впіймати?

На всі ці запитання «Тисяча доріг» відповідає детально і з надзвичайно переконливим ефектом присутності.

Читачі знайдуть у книжці Савчин інформацію й на теми, що рідко виникають у подібних виданнях. Наприклад, кохання у підпіллі.

«Марічка» не лише розповідає доволі канонічну історію власної любові та шлюбу з одним із лідерів УПА «Орланом», а й відтворює атмосферу численних фліртів і закоханостей, що виникали поміж боями та іншими пригодами.

Є тут і кумедно-драматичні подробиці: дізнаємося, приміром, що такі видатні підпільники, як «Марічка» і «Орлан», не вміли плавати, й це створювало чимало проблем.

Зрештою, цікавим є й сам по собі жіночий погляд на ОУН-УПА (адже зрозуміло, що станом на сорокові-п’ятдесяті роки у військово-політичних питаннях неподільно панував погляд чоловічий).

Але магістральний сюжет книжки — історія про те, як Марія Савчин потрапила до ОУН-УПА і що з нею там відбулося.

У цьому сенсі «Тисяча доріг» — річ абсолютно гостросюжетна та «магнітно-цікава». Перед читачами проминуть карколомні пригоди — зі щасливими фіналами і трагічні.

І сама «Марічка» то в дивовижний спосіб рятуватиметься з безвиході, то зазнаватиме страшних ударів.

Як-от, коли при затриманнях вона втратила двох малих дітей — на щастя, обоє вижили, але їх виростили зовсім інші люди.

Або коли, маючи можливість звільнитися з радянської в’язниці, щоб нібито допомогти радянській розвідці взяти під контроль закордонний провід ОУН, «Марічка» мусила залишити в тій тюрмі свого чоловіка.

Цей момент, до речі, здавався «слизьким» багатьом критикам Марії Савчин, особливо на еміграції. Її часто звинувачували у зраді — мовляв, як інакше вона могла опинитися на волі?

Напевно, ще одна причина неоднозначного ставлення до спогадів «Марічки» — її небезкритична настанова до ОУН-УПА.

У своїх спогадах вона вельми активно висловлює власні думки стосовно тих чи інших кроків, рішень загального і локального керівництва організації.

І нерідко вона ці кроки й рішення не схвалює. Втім критика Савчин має вельми лояльний характер.

Вона не зачіпає, наприклад, по-справжньому драматичних питань на кшталт волинської історії з поляками, відносин із німцями, єврейського питання, форм боротьби проти інших українських організацій тощо.

Загалом, складається враження, що «Марічка» трактувала боротьбу упівського підпілля як недосконалий і приречений на поразку, проте героїчний, символічно важливий етап загальної, ширшої боротьби за незалежність.

Після знайомства з «Тисячею доріг» і в читачів з’явиться більше матеріалу для формування власного погляду на історію ОУН-УПА та буремні події середини двадцятого століття.

Олег Коцарев