На 26-му році української державної незалежності врешті почався демонтаж "залізної завіси" по всьому західному кордону нашої країни. При цьому західний світ (принаймні ті його громадяни, які взагалі на цю тему щось думають) щиро вважає, що її, завісу, було остаточно демонтовано знову ж таки ще 26 років тому. Про те, що українці, суттєво обмежені у підставовому людському праві на вільне пересування, змушені були потерпати від свідомо й надміру жорсткої візової політики західних демократій, у публічному просторі цих самих західних демократій майже не говорилося. Про те, що така політика є фактичним збереженням і продовженням "залізної завіси", - тим більше.

Й от цю завісу справді почали ліквідовувати - Україна ще з 2005 року, коли скасувала візи для громадян ЄС, а той - із 11 червня року 2017-го, коли запровадив можливість безвізового в´їзду для українців. Як бачимо, для відновлення симетрії, а з нею й сякої-такої справедливості знадобилась якась лише дюжина років. Що з перспективи історичної - нікчемно коротка мить.

Зрозуміти історичну значущість не так давно запровадженого і так давно очікуваного в Україні безвізу особисто мені допомагають випадкові на перший погляд епізоди і сценки, свідком яких стаєш, вирушаючи в чергову подорож у західному напрямку. От хоча б і такий приклад.

Цивілізаційний прорив

Два тижні тому я вперше випробував новий ловкостерний авіарейс зі Львова до Берліна. Можливість літати напряму (і до того ж суттєво дешевше), а не, скажімо, через Варшаву чи Відень, не може не тішити. Літак було забито до останнього місця. Себто не тільки мене окрилила нова нагода.

Позаду мене розташовувалася на своїх сидіннях пара молодих людей - судячи з вимови, жителів одного з центральноукраїнських міст або й містечок. Відчувалося навіть спиною, що в їхньому житті велике свято - вони вперше подорожують "ув Європу". "Ну от, - радісно мовив до неї він, - от ми з тобою й побачили, як воно побувати всередині літака".

Ця випадково підслухана фраза раптово прояснила мені - даруйте високий стиль - справжні виміри цивілізаційного прориву, всередині якого ми опинились. Оці симпатичні молоді люди, ніякі не суспільні марґінали, а радше навпаки - цілком собі успішні й за українськими мірками сучасні, ще ніколи в житті нікуди не літали літаком. У ХХІ сторіччі, у самому зеніті високих і найвищих технологій. Ба більше - цілком можливо, що вони так і прожили б усе своє життя, жодним літаком ніколи й нікуди не полетівши. Бо в межах України літати якось не надто раціонально - з огляду хоча б на спекулятивно завищені ціни. До Росії літати і не варто, і небезпечно, і неможливо. Залишалися б усякі Єгипти й Туреччини, чартерні рейси, all inclusive та інше тому подібне щастя. Заради якого далеко не кожен зважиться сісти в літак.

Для того, щоб молоді незнайомці з міста, наприклад, Кропивницького здійснили свій малий цивілізаційний прорив і потрапили на борт літака, мусили відбутися дві речі. По-перше, згадуваний уже безвіз, за якого біометричний паспорт громадянина України став перепусткою для стрибка із "царства вимушеності в царство свободи". По-друге, в українські аеропорти мали зайти хоча б якісь ловкостери. Завдяки одному з них стрибок зі Львова у Берлін тривалістю трохи більше години може обійтися в не цілих 100 євро. Стільки ж я традиційно, бувало, платив напівлеґальним автоперевізникам, тільки з ними аналогічна подорож тривала годин по двадцять. І це вважалося доволі щасливою поїздкою.

Саме тому ловкостери моментально набули в українських очах ледь не ангельського світіння. І саме цим пояснюється той не пропорційний значенню події шум, який зчинився в Україні навколо зірваної з Ryanair´ом угоди.

Коса найшла на камінь

Не претендуючи на фаховість, яку, зрештою, вже мали змогу продемонструвати деякі інші оглядачі, зосереджуся на особистих враженнях. У зв´язку з Ryan´ом вони далеко не найкращі. Ні, я, звісно, не порівнюю якість їхніх послуг з якими-небудь Turkish Airlines чи Lufthansa. Порівнюю натомість із їхніми безпосередніми конкурентами - такими ж низькоціновиками. Навіть на їхньому тлі "раяни" виглядають жахливо слизькими й жадібними. Казати, що "раянами" літає вся Європа (а такі тези дуже часто у нас звучали) - велике перебільшення. Зазвичай їх і справді женуть з головних аеропортів. Хоч вони брехливо зазначають назви прильотів, наприклад, Барселону, насправді виявляється, що то за сотні кілометрів від названих міст.

А те, що "раянів" так багато у Польщі - особлива історія, пов´язана передусім із масовим заробітчанством поляків у Великобританії та, по-друге, з тим, що протягом останнього десятка років Польща на гроші ЄС набудувала в себе десятки летовищ, які тепер дуже часто зяють порожнинами, то їх доводиться хоч і Ryan´ом заповнювати.

Разом із тим усі ми чудово розуміємо, що й інша сторона зірваної угоди ("Бориспіль") так само далека від невинності. І в їхньому спорі з Ryanair´ом, м´яко кажучи, коса найшла на камінь. А нем´яко - яке їхало, таке й здибало. Тож "Бориспіль" собі "Борисполем". Однак несолідність і аґресивна примхливість "раянів" виявилася вже і в тому, що вони киданули не тільки Бориспіль, але і Львів, з яким нібито успішно про все домовилися. Це дуже важлива деталь, яка, на мій погляд, вельми промовисто характеризує стиль поведінки "летючих ірландців".

Попри всі ці повчальні (і трохи печальні) обставини, українців уже не спинити. І наша перетримана за "залізною завісою" корова от-от полетить на весь розмах.