Фройд, сміття, Гундертвассер

Майже в самому центрі Відня, у районі старої забудови, де колись жив Зиґмунд Фройд, де помер Франц Шуберт, неподалік від будівель університету та інших туристичних цікавинок є схожий на казковий будиночок сміттєпереробний завод під назвою Шпіттеляу. Протягом року тут переробляють близько 250 000 тонн сміття, перетворюючи його на енергію, якої вистачає для опалення понад 60 000 квартир. Поблизу заводу стоїть електронне табло, на якому можна прочитати, скільки сміття було спалено за сьогодні, скільки енергії вдалося виробити з нього. Поблизу цього заводу я проходжу щодня ось уже п´ятий місяць і щодня повторюю, наче мантру: 250 000 тонн сміття, 60 000 квартир. Іноді мені здається, що коли повторювати це достатньо довго, то це подіє і схожий завод з´явиться і у Львові.

Завод цей побудували на початку 1970-тих, а у 1987-му його зруйнувала пожежа. І замість перенести завод за місто, вирішили відновити його і перетворити на найсучасніше екологічне підприємство, а разом із тим і на мистецький об´єкт. Відомий віденський художник Фріденсрайх Гундертвассер розробив дизайн об´єкту, біля якого тепер щодня фотографуються натовпи туристів.

- Дивись, там аквапарк якийсь, - говорить українська туристка своєму синові, вперше побачивши золотий купол Шпіттеляу.

- Це не аквапарк, це смітник, - відповідають їй.

- Як же смітник - у центрі міста? І навіть не смердить? - не вірить туристка.

Я і сама щоразу не вірю, проходжу тут вранці і ввечері, уважно втягуючи носом повітря і відчуваю якусь зловтіху, коли вдається відчути бодай найменший запах. Іноді таке буває. Рідко.

Львів - європейське місто

Львівська кава, львівські батяри, львівські кам´яниці, львівські кнайпи, львівський транспорт, львівське водопостачання, львівський сморід, львівське сміття, - такими є найпопулярніші у цьому місті теми ось уже багато років. Окрім міфу туристично привабливого міста з незмінним епітетом "європейське", із його історичними та кулінарно-розважальними атракціями, у Львові існують комунальні проблеми, вирішити які роками і навіть десятиліттями не дають якісь таємничі, але всемогутні сили.

Побудувати у Львові метро не можна через підземні води, які це метро зруйнують, але і налагодити транспортне сполучення без метро теж чомусь не вдається. Як не вдавалося протягом довгих десятиліть налагодити цілодобове водопостачання попри наявність цих всемогутніх підземних вод. Потім проблему з водою сяк-так вирішили, вода тепер тече з кранів практично цілодобово, щоправда, іноді вона буває дивного кольору, і вживати у їжу її не рекомендують. Знову ж таки через загадкову, питомо львівську, специфіку цієї води. Після того, як на задній план відійшло водопостачання, загострилася проблема з каналізаційним смородом, який із незрозумілих причин заполонив найгарніші львівські вулички, і вирішити цю проблему теж довший час ніяк не вдавалося. Відволікав від цього хіба транспортний колапс, який у Львові також є постійним явищем, як тоді, коли дороги вкриті ямами, так і тоді, коли ці ями намагаються залатати, тобто завжди. Але тепер усі ці проблеми видаються сміховинними у порівнянні з навалою сміття, позбутися якого ніяк не дають усе ті ж таємничі, але всемогутні сили.

Комісія з дослідження запахів - справді надійне рішення

Проблема зі сміттям - це, звичайно, серйозніше, ніж усе інше. Коли у місті транспортний колапс, його можна просто ігнорувати, зрештою, кому треба - якось доїде. Коли у місті немає води або стоїть сморід із каналізації - це не дуже приємно, але і від цього можна сховатися. Організувати комісію дослідження запахів, широко висвітлювати діяльність зібраних у ній професіоналів, дискутувати на теми можливих рішень, потім провести більш загальну конференцію на тему покращення міської інфраструктури, опублікувати дослідження про те, що специфічний колір води - це не недолік, а навпаки, особливо сильне насичення мінералами, згодом провести фестиваль пива чи ковбаси, і рано чи пізно все забудеться, налагодиться, люди звикнуть до запаху і повернуться до звичних справ, продовжуватимуть пишатися тим, що живуть у культурному "європейському" місті. Цей епітет уже давно позначає у Львові не так географічне поняття, як оціночно-культурне. 

Сміттям, зрештою, теж можна зайнятися не відразу. Років десять можна про це просто говорити. Терапевтичний ефект, як відомо, найважливіший. Далі можна у періоди загострення сміттєвої кризи згадувати про необхідність побудувати таки сміттєпереробний завод. І цього теж на певний період вистачить. Гірше, якщо загориться сміттєзвалище, загинуть люди, і все це у розпал літньої спеки. Ну але і тоді можна притягнути до відповідальності працівників сміттєзвалища, хто ж, як не вони, винен, що його давно слід було вивести з експлуатації, потім можна ще рік заявляти про політичні інтриги, неготовність інших областей прийняти до себе львівське сміття, зрештою, просто розвозити сміття по околицях і розкидати, де прийдеться. Далі варто поставити пам´ятник загиблим, госпіталізувати тих, хто на знак протесту оголосив голодування, звільнити для проїзду перекриті протестувальниками вулиці. Ну а коли почнеться епідемія, доведеться оголосити надзвичайний екологічний стан, закрити школи, вивезти дітей, пошукати винних у сусідніх областях, у центральній владі, "десь на місцях". І справді - хтось же має бути винен у тому, що сміття так багато.

Від пожежі у Грибовичах, яка перетворила проблему львівського сміття з хронічної на нагальну, минув рік. Знову наближається період найбільшої спеки, а невивезене сміття загрожує львів´янам епідемією. Обурені бездіяльністю влади, люди перекривають вулиці, оголошують голодування, пікетують міськраду. Центральна влада розводить руками, мовляв, це локальна проблема, самі і вирішуйте. У риториці влади маємо традиційну львівську постійність: і далі чути лише нарікання на неможливість подолати проблему, заклики оголосити надзвичайний стан, звернення до всіх довкола про допомогу, обіцянки от-от стартувати з будівництвом заводу і навіть взагалі дивне: "Рятуватися мусимо самі, навчившись наразі сортувати сміття вдома", - читаємо у львівських ЗМІ пропозицію від міської влади.

А що - це непоганий вихід. Якщо кожен залишатиме сміття вдома, на вулицях його точно поменшає. Важливо при цьому не забувати регулярно сплачувати рахунки за вивезення сміття. І ретельно сортувати відходи, які потім скинуть в одну смердючу купу і довго возитимуть по околицях, намагаючись непомітно кудись подіти.