Re: цензії

На Книжковому Арсеналі відбулася розмова «На порозі дорослості. Кохання, друзі, фах: вибір/доля» з нагоди нового роману Анастасії Левкової «Старшокласниця. Першокурсниця». Модерувала зустріч Ольга Купріян. Говорили про старі щоденники, дорослішання, перше кохання (або перші кохання), родину та «сродну працю»

«Старшокласниця. Першокурсниця» – це щоденник дорослішання дівчинки, – говорила Анастасія Левкова. –Мене тішить, що читачі після цієї книжки підіймають з пороху власні щоденники. Звісно, тут багато автобіографічних моментів – навіть накладаючи інші події, ми описуємо, все ж, власні емоції. Автобіографічність у випадку цієї книжки важлива тому, що пережите є універсальним, це те, в чому багато читачів можуть себе упізнати».

Ліля – правильна дівчинка, і можливо, нетиповий образ підліткової літератури, проте багато читачок Анастасії Левкової зізнаються, що впізнають у ньому себе, тож, можливо, хороші дівчатка не такі вже й нетипові для українських реалій. Що стосується кохання, то, тут описане кохання «те, що завжди» – кохання до далекого, й кохання «тут-і-тепер» – як прив’язаність до близьких людей (наприклад, однокласників). «У книжці, проте, немає сексуальних сцен, – казала Анастасія. – Я вважаю, це нормально, коли такі юні люди ще не мають статевих стосунків. Утім, тут багато чуттєвості, а також і роздумів та розмов про статевий потяг і секс, адже цьому також є місце у підлітковому віці. Тілесність – це те, що варто приймати як важливий бік особистості».

Дорослішання у Лілі відбувається років у 17-ть, адже на думку авторки дорослість – це вміння приймати самостійні рішення. Саме тому старшокласниця, а пізніше першокурсниця змінює після першого року навчання в університеті свій фах. «У моєму житті також був такий крок. Щоправда, стався він пізніше, аніж у Лілі,– ділилась письменниця. – І відбувається це зазвичай тому, що підліткам, у силу браку досвіду і знання себе самих, доволі важко зважити усі «за» і «проти» своєї майбутньої професії. Кажуть, якщо вибрати собі роботу до душі – не працюватимеш жодного дня. Так сталося зі мною, і, сподіваюся, і з моєю героїнею».

Цікаво, що з дорослішанням Лілі змінюється й мова її щоденника. Дівчинка переїжджає з малого містечка (без музеїв, театрів, книгарень) до мегаполіса і, як на кожному зламі, у її житті з´являється багато нового. «Перед виходом книжки в світ її прочитали близько 20-ти людей. Вони ділилися відгуками, радили, що можна виправити. Хтось радив додати книжці проблематики – наркозалежності чи неповної сім´ї. Я розмірковувала про це і вирішила відмовитися від такої ідеї – у літературі важливо показувати різні досвіди. То чому б не показати досвід повної сім´ї і життя без залежності? Адже книжок про розлучення батьків чи інші травматичні досвіди нині є немало – і це добре, але має бути й альтернатива. Ми не можемо сказати, що всі діти не розуміються з батьками, а з іншого боку, й тим, у кого є такі непорозуміння, хотілося показати, що може бути інакше. Думаю, ця книжка може бути важлива також і для батьків підлітків», – зауважила письменниця.