Оскільки дні стають довшими, то можливостей посидіти увечері у парку чи сквері й зануритись у читання віршів – більше. У наведеній нижче добірці – поезія написана з любов’ю та про любов, поетичні збірки, які підсилюють усі почуття, що закипають всередині саме навесні: класика, панацея і нова поезія.

Наталя Білоцерківець “ми помрем не в Парижі”

Неквапливі, розмірені та стиглі історії про любов від Наталки Білоцерківець – класика української сучасної літератури. Всі ліричні герої та героїні вибраних творів живуть у негармонійному світі, однак мудро й терпляче приймають його. Готелі, квартири, вулиці – кожен простір по-особливому маркований, жодна ситуація – невипадкова, а втрата – стає знахідкою.

“прощаючись – можливо назавжди
напевно назавжди –
старі коханці
в чужому місті забрели сюди”

Фото: instagram.com / olya_mishevska

Іздрик “Календар любові”

Календар дозволяє відраховувати дні, спостерігати як весна змінює зиму, як тепло перемагає холод – і ззовні, і у межах поетичної збірки. “Календар любові”  – тексти про те, як люди знайомляться, як світ постійно щось втрачає, як цінності змінюються, це тексти про щодень і про нас у кожному із днів. Іздрик завжди влучає в ціль, тому можна відкрити “весну” і навіть не рахувати дні.

“я бачу небо я чую сонце
я доторкаюсь до квітів і трав
а всього решта мені не конче
все решта я вже по вірі взяв
усе вернулось і все воздалось
а те що зверху – бонус і приз
я покидаю чужі вокзали
і залишаюся там де спинивсь”

Фото: instagram.com / @bidunka

Дмитро Лазуткін “Добрі пісні про поганих дівчат”

Про поетичні тексти Дмитра Лазуткіна відгукуються по-різному, однак без сумнівів щоразу йдеться про справжню чоловічу поезію. Чітко сформульована життєва позиція, рішучість, впевненість у своїх словах та вчинках, не лише обіцянки, але й дії роблять героїв текстів Лазуткіна ідеалами. Чоловіки у віршах письменника – ті, кому читачка готова довіритись, із ким вона би рушила на край світу, до кого вона щоразу готова повертатись, перегортаючи сторінку.

“між нами вода і відсутність мостів –
ніщо не завадить ковтати тумани

і ніби усе чого дійсно хотів –
торкатися подиху тихих вітрів
де небо і дно – два великі екрани”

Фото: instagram.com /@fifth_wave

Катерина Бабкіна

У поетичних текстах ліричні героїні Катерини Бабкіної ставлять собі та Всесвіту надскладні запитання і знаходять відповіді: що таке любов і як це – любити, як приймати від світу добро і куди його потім дівати, як жінкам, чоловікам та їхнім почуттям знаходити прихисток і зону комфорту. Літературний інтернет-персонаж кіт Інжир каже: “Любов – це коли всі вірші Жадана про тебе”.  Цей вислів можна перефразувати: любов – це коли справжню велику закоханість ти ще не пережила, а Бабкіна про неї уже написала.

“Їй сняться кити і малі північні пташки,
блискучі колії та чужі рюкзаки,
і мандаринів середземні стиглі боки
у нічному листі.
й іноді теж – всі її чоловіки,
котрі так невдало зійшлися в одному місці”.

Павло Коробчук “Хвоя”

Беззаперечно ковтком свіжого повітря цієї весни стала збірка Павла Коробчука “Хвоя”. Під однією обкладинкою зібрано 99 історій про любов до країни, родини та дівчини. З кожного тексту можна винести щось із собою на пам’ять, як хвою із лісу – мудрість, безперервне натхнення, поштовх до руху, запитання, яке автор озвучує, однак відповідь кожен шукає в собі, любов, яка резонує із навколишньою дійсністю.

“зараз вона дихає повільно, ніби вночі,
коли усі сплять і за жодного хвилюватись
немає причин. викинула телефон і ключі
й вирушила на потяг. ці жертви маленькі варті,
щоб відчути світ, ніжний і кривуватий,
ніби прокинутися на чоловічому плечі”.

Настасія Євдокимова