В англомовних студіях дитячої літератури є широковживана метафора, започаткована дослідницею Рудін Сімс Бішоп, у якій літературу порівнюють із вікнами, дзеркалами та дверима. Прозова книжка Лариси Денисенко «Майя та її мами» добре ілюструє це порівняння. Вона осмислює різноманітні досвіди сімей, указуючи таким чином на багатогранність і глибини форм людського життя.

Деякі з них стають віддзеркаленнями нас, і це свідчить, що ми є унікальними, але й упізнаваними, подібними до інших і водночас різними. І саме ця подібність та відмінність допомагає нам в ідентифікації, пізнанні та подальшому розвитку себе.

«Майя та її мами» не має традиційного системного сюжету, часто притаманного дитячим книжкам. Це набір розповідей, вражень і спостережень, якими ділиться оповідачка – четвертокласниця Майя. Дівчинка розповідає про своїх однокласників – кількох Софійок, Данилка, Аксану, Христину, Кирила та інших дітей, розкриваючи їхні характери, походження, переповідаючи факти, які вона знає про їхні родини. Усі персонажі – вихідці із самобутніх сімей. Вони – за переконання, що не існує єдиної установленої моделі родини.

Так, наприклад, Софійка Перша та її сестра – діти «з пробірки». Звертаючись до такого соціального «ярлика», Майя переповідає читачам пояснення вчительки щодо ролі науки, лікарів, донорів у штучних заплідненнях. Пояснення звучить легко, прямолінійно й лаконічно.

Інший персонаж – Софійка Третя – вимушена переселенка з Луганська. Її тато зник на війні. Маїя не лише переконана, що Софійчин тато знайдеться, а й вірить, що людей не можна полишати в біді, надто ж коли війна. Важливою тут є інформативна примітка щодо кількості вимушених переселенців. Така інформація є необхідною дітям для наближення до проблеми, а приватна історія Софійки Третьої резонуватиме із читачами та викличе емоційне співпереживання.

Аксана – це дівчинка, яка народилася в Києві, але вона білоруска. Цей персонаж є цікавим щодо розуміння ролі імені людини. Імена несуть ідентифікаційну функцію, визначаючи людину в тому чи тому соціумі. Родина Аксани – це її тато й вона. Мама дівчинки померла. Аксана сумує за нею.  Концепти суму та пам’яті показано в дії. Вчителька не лише дізнається більше про маму учениці, але й заохочує дітей усього класу посадити разом улюблені квіти Аксаниної мами.

Слова в дії або певний соціальний активізм є необхідною складовою до розуміння й прийняття ближнього. В дії люди єднаються.

Кирило –  скривджена дитина. Його батьків було позбавлено батьківських прав. Так Кирило потрапив до інтернату. Але він – не сирота. Його прийняв до себе наставник. Він став не лише опікуном хлопчика, але й зумів зацікавити його наукою. Готовність усиновити дитину чи стати опікуном – велика відповідальність, утім Майя оповідає про неї просто, без перебільшення та патетики. В її очах опікунство – це буденність, щось таке, що базується на необхідності в дії, а не на справі від доброго серця.

Кримський татарин Раїс – ще один персонаж, про якого важливо згадати. Майя оповідає про нього і разом з цим згадує кримських татар. Короткі тлумачення історичної трагедії є важливими, зважаючи на те, що юні читачі можуть не знати цього історичного зрізу. Тут же пропонується й примітка, яка ширше привідкриває історичну канву та навіть може послугувати ключем до подальшої начитки. Розповідаючи про Раїса, Майя згадує його зовнішність: моноброва відрізняє Раїса від інших. Утім Майя повторює пояснення вчительки про недоречність висміювання зовнішності. Цей епізод торкається небезпечності й неприйнятності цькування загалом.

Сама ж Майя має двох мам. Її тато – секретний донор. Важливо, що Майя почувається щасливою в її сім’ї. Дві мами люблять одна одну й люблять Майю. При цьому дівчинка не почуває якоїсь вторинності чи неповноцінності, що й властиво дитині, яка зростає в любові.

Оповідаючи про своїх мам і роль родини взагалі, Майя повторює слова вчительки про те, що необхідно, «щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності».  Вони, звісно, є основами людського буття.

Візуальна частина книжки якісно відображає фраґментарність. Ілюстрації творять співтекст. Уважне читання візуальної частини поглиблює ініційовані Маєю знайомства з персонажами книжки. Нам, читачам, часто властиво звертати більше уваги на текстову (вербальну) частину, утім, це художнє оформлення запрошує призупинитися, зробити паузу й роздивитися не тільки розмаїття персонажів у їхній зовнішності, але й відчути їхній емоційний стан: у настрої, у дії, у паузі. Переходи кольорів і зміна бекґраундів створюють певне налаштування до сприйняття персонажів і їхніх історій. А грайливість і вібраційний перехід від однієї  кольорової гами до іншої створює додаткову динаміку для тексту.

Так склалося, що читаючи українські книжки для дітей, я завжди оцінюю їх з позиції ролі тієї чи тієї книжки на ширшому, навіть глобальному тлі. Книжка «Майя та її мами» безсумнівно зацікавіть читачів і в Україні, і за кордоном. Ця книжка є десь поміж melting pot літературою, яка десь-таки асимілює різні родини в одне суспільство, допускаю, клаптикове чи фраґментарне, але все ж рівноцінне й рівноправне в усьому. Але водночас це культурно-свідома (cultural conscious) література, бо в різноманітності персонажів ми бачимо характеристики, притаманні тому чи тому гендеру та тій чи тій расі.

Книжки, які ставлять подібні акценти, у багатьох країнах вшановують винагородами, перекладають і поширюють, зокрема в бібліотеках та закладах освіти.

Чи чекає це на книжку «Майя та її мами»? Допускаю, що так. Принаймні, її безсумнівно помінять і відзначать. Та основне, треба не забувати про її вагомість для українських малих і дорослих читачів.

Нині в Україні ростуть діти-космополіти. Це покоління з дуже широкими горизонтами уподобань. Вони вивчають різні мови, подорожують, читають онлайн, спілкуються з однолітками за кордоном, ходять до всіх можливих гуртків і клубів. Тому сьогодні ми маємо ставити акценти на розвиток критичного мислення й візуальної грамотності дітей, допомагати їм мислити глибше й зі здоровим скептицизмом. А що б це траплялося, дитяча література повинна слугувати за комунікатор та ідентифікатор. Книжка «Майя та її мами» має цей потенціал. Вона може стати дзеркалом, вікном, дверима, віддзеркалить досвід читача, покаже щось нове, запросить читача увійти в світ інакшості та багатогранності.

дітям і батькам для розвитку плюралістичних практик;

зацікавленим у сімейній психології і грамотності;

соціальним активістам;дизайнерам і авторам.

прихильникам лише системних сюжетів;

не готовим до відвертих розмов і активних дій;

тим, хто не толерує Інакшості;

любителям тільки легкого чтива.