Серед усіх книжок, які мені постійно приносять тато з мамою замість цукерок, є особливі. На перший погляд, вони нічим не кращі, навіть потріпаніші за решту. Просто тато чомусь надто вже гнівається, якщо я ними жбурляюсь, і ображається, коли я не маю настрою їх читати. Бабуся пояснила, що ці книжки тато читав, коли був таким малим, як я. Не знаю, чи мав він тоді вуса й окуляри, але деякі тодішні книжки справді цікаві. Наприклад, книжки Валерія Горбачова про Хрюшу.

Досі в мене була тільки одна така книжка – «Як Хрюша скарб шукав». Її герой дуже цікавий. Він кумедний і добрий, але трохи нездогадливий і не завжди вчиняє правильно. Мені це подобається, бо я теж не завжди хороший і не завжди знаю, як правильно робити.

Валерій Горбачов сам малює свої історії, і сам же їх і вигадує, хоча тато постійно каже, що не можна робити дві справи водночас. Дивно… У цього письменника виходить і те й інше! Ось і найновіша книжечка, яку мені принесли, теж дуже класна! Вона кольорова і смішна. І вона навчає рахувати. І ось як! У ній маленьке порося намокло під дощем, і козел, який позичає йому змінний одяг і напуває теплим чаєм, розпитує його, як же так сталося. І порося починає розповідати, що спершу під дерево, де воно ховалося від дощу, прийшло ОДНЕ мишеня, а за ним прибігли ДВА дикобрази, а потім… Ну, ви зрозуміли. Тато втомився, коли я став вимагати під дерево тридцять дев’ять тиранозаврів. Але дядько письменник стомився ще раніше за мого тата, і дорахував лише до десяти… Хоча й це було дуже весело!

Цікаво, що у новій книжці Хрюшу чомусь називають «друже Порося». Вони кумедні, бо хрюша – це ж те саме, що порося! Так само як паця, рийка, рохкало, ринда і льоха… Цікаво, як називає свого героя автор, який зараз живе і працює в Америці? Наприклад, Паця (друга Вінні-Пуха) по-англійськи звуть Піґлетом. Якби я був перекладачем, як тато, то назвав би його Льохою. А лагідно – Льошею. А що?

Книжка «Якось дощової днини» – це історія для такого читання, від якого не втомлюєшся, наприклад, коли ти попоїв і треба не стрибати хоч хвилин десять, або коли треба вгамувати і всадити кружка відразу багато дітей, або… ні, на історію перед сном вона не годиться, бо після першого разу її неодмінно захочеться прочитати вдруге, втретє, а може й учетверте!

Юрчик Чернишенко