Ульф Старк не любить простих книжок. У текстах мають бути почуття, які ми знаємо в житті, радісні чи сумні. Мають бути роздуми, тривоги, страх і невпевненість, але також надія на краще, віра в майбутнє. Про це письменник говорив у різних інтерв’ю, і про це він говорить своїми текстами. «Маленька книжка про любов» — історія про дуже серйозні речі: війну, тугу за батьком, нужду і несправедливість, і про не менш серйозне перше кохання.

Історія розгортається напередодні Різдва в часи Другої світової війни. Головний герой Фред (йому близько десяти років) закоханий в однокласницю й незграбно і, здається, безуспішно, намагається завоювати її прихильність. Хлопчик зізнається у своїх почуттях татові, а точніше його святковому костюмові, бо самого тата забрали до війська.

Батько заохочує сина бути сміливим і жертовним. І Фред робить сміливий вчинок, та оскільки цей вчинок також і бешкетний, то хлопець отримує догану за погану поведінку в школі. Фред виконує і другу татову пораду: вчиться бути жертовним — віддає коханій шоколадку, яку так мріяв з’їсти на Святвечір. Є в цій книжці й бійка, і любовні листи, і прогулянки з другом, і підтримка дорослих. Є в ній, зрештою, і щасливий кінець.

Грандіозним тлом, на якому розгортається історія, є війна. Ульф Старк, письменник країни, яка ніколи не брала участі у воєнних діях, не випадково звернувся до теми Другої світової війни через 70 років після її завершення (у Швеції книжка вийшла 2015 року). В одному з інтерв’ю Старк наголосив, що його тривожить ситуація, коли через медіа війни й катастрофи підступають до дітей дуже близько, але позбавляються емоційного переживання. Він згадував також, що прагне допомогти шведським дітям зрозуміти дітей-біженців із Сирії, яких багато нині в його країні, і які на власному досвіді пізнали, що таке війна.

У книжці не раз вустами кількох героїв прямо сказано: війна — це зло. Фредова мама, не ховаючись перед сином, для опису війни використовує лайливі слова, і впевнено каже, що якщо йдеться про таке лихо, то лайку вживати можна. Описано, як важко живеться людям під час війни: їм не вистачає їжі, не вистачає тепла в оселях, а найбільше не вистачає найрідніших, які пішли до війська. Війна загрожує поглинути свято Різдва: у людей не виходить накрити урочистий стіл і зібрати за ним усю родину.

Але всі — усі до одного — герої книжки протистоять цій війні. Фредів тато, який захищає кордон і зрештою вириває Різдво із «зубів» війни. Мама, яка готується принести у світ нове життя. Вчителька, яка не лає за бешкети, а навпаки, пишається сміливістю хлопчаків. Пані, схожа на фею, яка дарує клаптики миру: шоколадку й парфуми. Продавець ялинок, який ділиться прибутком зі злиденною родиною. І, звісно, Фред, чиє ім’я означає «мир». Він весь час порушує правила, ба навіть влаштовує бійки, але його енергія не руйнівна, а творча. Просто вона ще незграбна, тому коли він хоче допомогти дівчині — ненароком ображає її, коли хоче висміяти «того ідіота, що затіяв війну» — отримує від директора догану, а коли рветься захистити кохану — йому розбивають носа.

І все ж Фред перемагає: і свій страх, і нерозуміння дівчини, і навіть Гітлера, коли перетворює його на вусатого скелета (таким він і залишиться в пам’яті всіх школярів, хай би як лютував директор!). Фред перемагає війну тим, що закохується, і тим, що продовжує бути дитиною наперекір обставинам.

Попри воєнне тло, книжка аж ніяк не трагічна. Вона сповнена гумору й віри в людей.

Дуже позитивно на її сторінках зображено дорослих. Особливо зворушують стосунки сина з відсутнім татом. Із того, що Фред постійно розмовляє з батьковим образом про найінтимніші речі, із того, що дуже добре знає, що сказав би тато в різних ситуаціях, видно, якими близькими були малий і великий хлопці до розлуки. Дорослі у книжці майже завжди прихильні до дітей і поводяться шляхетно, і це вселяє віру в майбутнє: діти виростуть і переймуть цю естафету гідності. Ось ця віра в прийдешнє, адресована дітям, — принциповий момент для Старка, який вважає: дитинство тільки тоді є повноцінним, коли перед ним стоїть майбутнє, якого хочеться чекати.

Взаємна підтримка, повага, розуміння між дітьми й дорослими — це, як на мене, і є та любов, про яку йдеться в назві книжки. Кохання Фреда до Ельси — лише один зі складників цієї любові. Розвиток стосунків хлопчика і дівчинки рухається звичним для літературних канонів шляхом: від нерозуміння через здивування і повагу до взаємності. А от образи героїв геть не канонічні, вони ніби помінялися місцями: хлопчик невисокий («найменший у класі»), чутливий і з багатою уявою, йому бракує відваги; а дівчинка фізично сильна, рішуча, готова вести за собою. Завдяки Ельсі Фред долає страх і йде на жертви, вчиться розуміти й поважати думку іншої людини. Завдяки їй він відкриває собі себе — хлопця, в якого можна закохатися.

«Маленька книжка про любов» — надзвичайно серйозна, але й надзвичайно світла та сповнена любові. Чудова історія для спільного читання з дітьми на Різдво й не тільки (до речі, цілковито світська різдвяна оповідь). Чому для спільного читання? Адже її цільова аудиторія — школярі молодших і середніх класів, які вже добре читають самостійно. Книжку варто читати разом, щоб і її складні теми, і її тепло прожити спільно.

Мова повісті легка й добре надається до читання вголос. У книжці багато малюнків для розглядання, вишуканих, емоційних, кольорових, і водночас не перевантажених деталями: ілюстратор Марія Фоя на них зображає лише найголовніше, і ця візуальна лаконічність дуже тішить.

Відтак «Маленька книжка» насправді велика.

• тим, хто не боїться складних тем;
• тим, кому бракує віри в людей;
• тим, хто прагне читати якісну дитячу літературу.

• тим, хто не любить чудового письменника Ульфа Старка (такі існують??).

Антоніна Ящук