2016-го   знані книголюби найбільше читали нон-фікшн, раділи появі нових видавництв і розширенню географії укрраїнських книжкових подій, в ідзначили український стенд у Франкфурті та участь видавців в інших книжкових подіях світу.

Євген Нищук, міністр культури

2016 рік був славний багатьма цікавими виданнями, які вдалося побачити, прочитати чи деякі з них навіть вкотре перечитати. Втім, назву книги, які запам’ятались особливо. Одне з наяйскравіших видань – як у змістовному, художньому так і емоційному стала для мене «Скриня. Речі сили», яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Це не просто книга – це артефакт. Справді скриня нашої традиційної культури, але не «шароварної», а істиної, живої. У сучасному оформленні якої цінність українських елементів побуту, одягу, традицій не лише не губляться, а навпаки – підкреслюються, набувають нових змістів, звучать глибоко традиційно, але водночас надсучасно та актуально.

Також з колегами з Театру Франка вже кілька років тому ми задумали втілити на сцені один зі знакових творів минулого століття – «Три товариші» Еріх-Марія Ремарк. Цього року ця книжка для мене прозвучала зовсім по-новому, стала якось особливо перекликатись з долею нашої країни, що переживає непрості воєнні часи.

Традиційно гостро звучав для мене цьогоріч і Сергій Жадан. Його вірші, які так тонко співзвучні з сьогоденням, повністю відповідали і моєму внутрішньому світу.

Однією з основних книжкових подій 2016 року безперечно стала організація українського національного стенду на Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку. Вперше держава, і я дякую Уряду України, за те, що ця наша ініціатива була підтримана фінінасово, ми знайшли ресурси та презентували себе як інтелектуальна нація, що читає і думає. В рамках Франкфурту ми представили стенд, де презентували наші найкращі видавництва та видання. Це було і візуально сучасно – із залученням наших сучасних архітекторів та оформлене у стилі українського авангарду – Казимира Малевича, Флоріана Юр’єва та актуально у змістовному плані. Ми показали, що ми країна, яка має добрий смак і у дитячій, і у художній, і у сучасній, і науковій, і мистецькій, і публіцистичній літературі. Як Мінкультури ми і далі підтримуватимемо цей напрямок, бо це один з найбільш дієвих прикладів ефективної культурної дипломатії.

Цього року ми змогли запустити в дію таку довгоочікувану інституцію – Український Інститут книги. Зараз там є призначеним в.о. директора Ростислав Семків – людина фахова та професійна, яка, певен, зможе закласти правильні вектори його розвитку. А вже у 2017 році ми плануємо оголосити відкритий конкурс на заміщення посади директора інституту, залучити до його програм фахівців з європейських країн – зокрема, Польщі. Також нам вдалося відстояти на 2017 рік фінансування Інституту книги, зокрема збільшити фінансування на саму програму «Українська книга». Також окремо ми акцентували кошти у сумі 20 мільйонів гривень на створення цифрової бібліотеки.

Одним з напрямків, на якому би нам нам хотілося закцентувати увагу – це забезпечення доступу українців до стародруків, як напрямок популяризації культурної спадщини, так і з іншого боку – долучитися до висвітлення сучасного українського літературного потенціалу.

Щодо ж мобільних додатків – це напрямок, безперечно, цікавий та потрібний, але в цьому напрямку у нас ще чимало роботи. Втім, згадана мною у першому питанні книга «Скриня. Речі сили», якраз має такий сучасний цікавий мобільний додаток. Це гарний приклад як промоції окремої книги, так і нашої української культури вцілому. Це той приклад, який варто наслідувати.

.

.

.

Ростислав Семків, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства Києво-Могилянської Академії, в.о. директора Українського інституту книги

Книжкою, а власне, книжками року для мене стали видання серії «Наші 20-ті» від «Темпори». З’явилися антології детективу «Постріл на сходах», любовного роману «Беладонна», авторського травелогу «Подорожі філософа під кепом» та репортажистики. Це водночас і популярні видання, що промотують забуту добру літературу 20-их, і добротні екскурси-реконструкції тогочасного літсередовища, про що подбала упорядниця серії Ярина Цимбал. Як мінімум, читач має тепер на кількадесят цікавих текстів більше, а в максимумі – дістане поштовх глибше осягнути національну літературу. На черзі – антологія фантастики. Теж чекаємо!Подією року для книжкового ринку та літературного середовища стало, звісно, створення Українського інституту книги. У цей спосіб держава сигналізує про бажання активно підтримати всі процеси, спрямовані на поширення читання та продукування якісної книги в Україні, пропагування національної культури та літератури за кордоном. До розгортання структур та ініціатив Інституту прикута значна увага ЗМІ та громадськості, що забезпечить належний рівень прозорості та ефективності його функціонування. У січні Інститут книги матиме постійного директора та сталу команду працівників.Сервісом року для мене особисто стала поява відеоблогів з оглядами літературних новинок. Їх огляд подавало Читомо. Ці більш чи менш успішні спроби поточної читацької рефлексії дають нагоду пересвідчитися у поширенні своєрідної моди на читання і можуть стати добрим викликом більш регулярним і серйозним платформам літературної критики. Читайте також: Ростислав Семків про перші кроки на посаді директора Інституту книги

.

.

.

Юлія Орлова, директорка видавництва «Vivat»

Я обрала дві книжки, що стали для мене відкриттям. Перша – це young-adult фентезі «Шістка воронів» Лі Бардуго. Книжка має насичений сюжет, і буде цікава не тільки підліткам. Окрім безлічі премій, у світі цей роман вже має сотні фан-клубів. Наше видавництво зберегло оригінальне оформлення, щоб українські читачі змогли насолодитися не тільки захопливою історію, але й візуальною естетикою видання. Зараз ми працюємо над перекладом другої частини «Crooked Kingdom».

Друга книжка для мене дуже особлива. Це важливий проект видавництва «Vivat» – антологія «#Невимушені». Ми стали першими, хто звернувся до покоління міленіалів від імені їх однолітків. Часова і вікова близькість письменників із читачем впливає на цікавість молоді до української книжки. Нові імена формують новий літературний простір, й нам приємно бути першими на цьому шляху.

Важливою подією, як на мене, стало створення Інституту книги. Це великий крок для України. Зараз дуже важливо, щоб він запрацював так, як треба. Чим скоріше почнуться якісні зміни, тим швидше будуть створені сприятливі умови для книговидання в Україні.

На жаль, Facebook залишається найінформативнішим та найзручнішим для спілкування сервісом. Дуже хотілося б мати, можливо в рамках Інституту книги, серйозний онлайн-сервіс з розумною аналітикою книжкового бізнесу України. Однозначно наш ринок зараз стоїть на шляху розвитку, але складно йти вперед без розуміння, що відбувається навколо. У цій ситуації всі видавництва в програші..

.

.

Мар’яна Савка, головна редакторка «Видавництва Старого Лева»

Наш книговидавничий ринок доріс до того, що можна визначати певні тенденції та тренди року – і вони збігаються зі світовими. Можемо говорити, що на зміну «розмальовкам» прийшов тренд «вімельбухів». За показниками продажу якраз вімельбухи «П’єр і місто лабіринтів» та «Рік у лісі» стали нашими бестселерами номер один. А от якщо говорити про книжку, яка мене особисто зачепила, зворушила, закохала в себе, то це роман Елізабет Ґілберт «Природа всіх речей».

Приїзд на Книжковий Арсенал такого знакового письменника, як Ульф Старк – дуже важлива подія. Українські видавці цього року стали помітно активнішими на зовнішньому ринку. Стало більше гравців, які борються за права на світові бестселери (наш досвід майже річних перемовин стосовно купівлі прав на творчість Гемінґвея цьому підтвердження), водночас побільшало тих, хто продає права на закордон.

Достойний стенд України на Франкфуртському книжковому ярмарку – безперечний здобуток і подія року. За цим майбутнє в комунікації між українськими видавцями та цілим світом. А для нас ще дуже важливо було вийти на китайський ринок. Цього року Видавництво Старого Лева стало стендовим учасником Пекінської книжкової виставки – вперше в історії України.

Для мене це відкриття офісу Міста Літератури у Львові – зокрема створення за їхньої ініціативи довідника-путівника «Львів – місто натхнення. Література» з інтерактивною мапою.

 .

.

.

.

Ірена Карпа, перший секретар з питань культури посольства України у Франції

В мене на робочому столі завжди тепер лежить книжка Бондаря «І тим, що в гробах» – я завжди його читаю в мережі, щоб підняти собі тонус – без влучного сарказму, як у нього, навіть кава не бадьорить. Просто є автори, від яких ти довго-довго чекаєш книжки. Андрія знала як поета ще колись давно-давно, і, як на мене, це був один із найкращих зразків актуальної поезії.

Знову ж, за місцем знаходження, це – Паризький Книжковий Салон. Він характерний тим, що орієнтований на читача, а не на бізнес-партнерів. І дуже багато перекладної літератури. Цього року – схрестімо пальці – вірю, що на Салон приїдуть українські письменники. Як мінімум, Посольство запросило на це фінансування, і є певні ідеї щодо того, як найкраще «прочитати» українських авторів французам.

Uber. Я в Парижі ним активно користуюся, але в Україні він теж є. Сподіваюся, працює так само добре. Бо не треба переживати, що немає готівки чи довго мерзнути, чекаючи на зелений вогник. Плюс водії завжди ввічливі, питають, яку радіостанцію ввімкнути, не говорять з тобою, якщо сам не хочеш, і є вода й цукерки для дітей.

.

.

.

Олександр Афонін,  президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

Здивувати мене чимось важко. Однак серед книжок, які вдалося прочитати впродовж року, мою увагу привернули три видання. Це «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті, видане Книжковим клубом «Клуб Сімейного Дозвілля», «Сміття і люди. Зворотній бік споживання» Еріксена Томаса Гілланда, яке вийшло у видавництві «Ніка-центр», та «Alibaba. Дім, який збудував Джек Ма» Дункана Кларка, видане K. Fund. Втішило те, що подібна література почала з’являтися на нашому ринку.

Вдруге за останні два роки, подією, яка залишила позитивне враження, стала участь України національним стендом у Франкфуртському книжковому ярмарку. Але вперше стенд мав яскраво виражене національне тло, що не залишилося поза увагою інших постійних учасників цієї події. Тішить і те, що, порівняно з усіма іншими попередніми роками, стенд виявився предметом обговорення в позитивному, а не в негативному аспекті. І, якщо раніше на національному стенді «тусувалися» майже виключно учасники української видавничої делегації, то нинішнього року наша експозиція привернула увагу досить значної кількості колег із інших країн.

Найбільшим «сервіс-відкриттям» для мене було створення гуртом видавництв навчальної літератури Репозитарію електронного навчального контенту і забезпечення його ефективної роботи. Саме завдяки цьому сервісу, який утримувався на кошти видавців — членів УАВК, нам вдалось успішно провести конкурс підручників для 8-го класу, забезпечивши право вибору майбутніх підручників не державними службовцями, як це було всі попередні роки, а тим, хто безпосередньо працює з дітьми: майже 400 000 вчителів..

.

.

Олександра Коваль,
президент Форуму видавців у Львові

Видання «Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє», що викликало цілий шквал емоцій: від цілковитого захвату до критиканства перекладу і способу розповсюдження. Тішуся, що Оксана Форостина об’єднала свою креативність з потужною фінансовою та дистрибуційною спроможністю Yakaboo, які разом зробили нове видавництво, яке точно створить конкуренцію в певних нішах, зокрема, у бізнес-виданнях. А, взагалі-то, відзначити одну-єдину книжку  року мені  так само важко, як і назвати п’ять тих, які вплинули на формування мого світогляду.

«Сoda Fest» у Вінниці. Не була, але чула багато захоплених відгуків про організацію і програму. Складно щороку обирати подію-відкриття.  Подій і багато, але чи є вони справжніми відкриттями? У Львові відбувається страшенно багато подій в бібліотеках, на Сході проводяться Книжкові толоки, стараннями  пані Люби Хомчак , Жива бібліотека, ініціативи Сергія Жадана та інших. Не варто забувати про українські стенди у Франкфурті, Вільнюсі і Варшаві, про чергові перемоги Аґрафки у міжнародних конкурсах книжкової ілюстрації, про Конрада для Жанни Слоньовської. Все це надзвичайно важливо, хоч і не все є відкриттям. Було б добре, якби Читомо нагадувало всім про події, що відбулися за рік, а ми голосували б.

Найважливіший для мене сервіс, який запрацював у 2016, – це оновлений сайт Форуму видавців, і, особливо, його функція вибору книжок. Сотня видавців і тисячі відвідувачів цьогорічного Форуму скористалися можливістю знайти нові книжки на стендах видавців і проголосувати за них. У 2017 році цей сервіс буде ще кращим. Запрошуємо на сайт, щоб обирати  і читати найкращі книжки 2016 року. Читайте також: Варшава книжкова: стадіон читання, бізнес-вектор і 200 гостей-іноземців

.

.

Ірина Вікирчак, керівниця Бюро програми ЄС «Креативна Європа», засновниця фестивалю «Intermezzo», менеджерка культурних проектів

Важливою книгою цього року для мене стала «Мабуть Естер» Каті Петровської. Значною мірою це пов’язано із подією, яку організовувала з партнерами в Амстердамі напередодні горезвісного референдуму. Запам’ятався також роман Каталіна Доріaна Флореску «Якоб вирішує любити». Відкрила для себе цього року Гарольда Блума з його «Західним каноном» та «Острахом впливу», – більше, глибше розуміти сутність літератури.

Головними подіями для мене цього року стали два літературні фестивалі в Європі, де була презентована українська література: Read My World в Амстердамі та фестиваль імені Дж. Конрада у Кракові. На обох я курувала нашу програму, на обидва вдалося привезти українських авторів, зокрема Андрія Куркова, Оксану Забужко, Вікторію Амеліну, Андрія Любку в Амстердам та Гаську Шиян, Софію Андрухович та Наталку Сняданко в Краків. Дуже задоволена нашою участю в обох фестивалях.

Свідомо «сервісом» називаю Національне Бюро програми ЄС «Креативна Європа», бо це насамперед нові можливості для цілого культурного сектору України – від видавців до кінодистрибуторів, а також потужний стимул для його інституційного зростання. Очолити Бюро було для мене неабияким викликом. І якщо у цьому році вдалося підняти рівень обізнаності про програму в Україні, у наступному році головною ціллю буде якомога більше нагадувати європейським колегам про Україну в програмі та можливості співпрацювати із українськими культурними операторами.Ще одним дорогим серцю сервісом для мене є Cultour.Ua – літературні тури до Польщі. Цього року ми з Танею Родіоновою зібрали групу чудових людей, які взяли участь у такій подорожі до польського Кракова. Замислили перекладацьку подорож на весну 2017, але про це пізніше. Читайте також: Фестиваль Конрада у Кракові: «Світила» і багато світла

.

.

.

Ілля Стронґовський, книжковий дизайнер, співзасновник «Доброї Листівки»
і «Видавництва»

Так сталося, що як книжковий дизайнер, який читає те, що йому дають на оформлення, на власне моє читання лишається геть мало часу і зусиль, тому я ще рік тому свідомо обмежився тільки двома категоріями: художніми альбомами і поезією.

І якщо з поезією в Україні завжди все гаразд, то з альбомами трохи складніше, тому в цій категорії, особисто для мене, найважливішим є вихід альбому українського кіноплакату 1920-х років. Це безпрецедентна річ, західного рівня якості з унікальним, майже повністю відсутнім в інтернеті матеріялом. Виходом цього альбому ми починаємо відкривати собі – і світові – історію українського графічного дизайну, про який ні ми, ні світ нічого не знаємо. Між тим, дізнаватися про це варто, бо лікує від меншовартости і самодискримінації. Чотири роки в очікуванні виходу були, безперечно, варті того. Тепер головне не зупинятися.

В поезії вибір трохи складніший, але лише трохи. Серед численних (і розмаїтих) книжок, осібно стоїть збірка Олени Гусейнової «Супергерої». Хорошою поезією нікого не здивуєш, ми в цьому плані балувані, сама її якість уже не є причиною для уваги.

Подача є.

І в «Супергероїв», буквально яскравого, викличного, дуже візуального дітища студії «Аґрафка» подача така, що перехоплює подих. Трьома пантонами вони роблять дива на кожній сторінці. Подекуди це заступає самі тексти, але частіше вони йдуть в унісон. «Супергерої» цікаві ще й тим, що будь-яке наслідування з грою з пантонами в поезії сприйматиметься як епігонство, отже ця книга осібною і лишиться.

Ну і не можу не згадати нас, «Видавництво», і наш дебют «Бути мною» Анни Хьоґлунд. Ми з Лілею Омельяненко купили права на неї (перші в світі) навіть ще не знаючи тексту, лиш за самі ілюстрації, а після того книжка взяла цього року Bologna Ragazzi та увійшла до Білих Круків, а авторка отримала премію Астрід Ліндґрен. Книжка не просто розсуває межі відвертости у підлітковій літературі, закладає основи рівноправ’я та фемінізму, вона показує, що є платоспроможна авдиторія, готова платити майже европейську ціну (ми дешевші) за вироблений в Україні продукт рівня якості вищого за европейський.

Поліграфічно ми перевершили шведський ориґінал, принагідно дякую друкарні «Huss». Візуально – ми перші застосували ідею ексклюзивних шрифтів для видавництва, принагідно дякую Віктору Харику за них, і здійснили кілька менших революцій, зокрема у рівні оплати причетних. «Видавництво» створювалося як взірець того, яким може і має бути українське книговидання і ми тільки почали, stay tuned.

Тут хочеться охопити все. І Запорізьку книжкову толоку, яка виправдала весь хайп навколо неї з минулого року. І ПЕРШИЙ ПРИСТОЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СТЕНД У ФРАНКФУРТІ, капс невипадковий, це однозначна і переконлива перемога, ще пару років і можна буде подавати заявку на включення до черги на почесного гостя.

І статус «Читомо» як ковальні високоякісних менеджерських і журналістських кадрів, наслідки роботи яких приємно спостерігати будь-де. І динамічну появу нових нішевих видавництв – «П’яного корабля» з якісною перекладною поезією і претензією на місце поміж тернопільським «Кроком» та франківським, напевно, проєктом «Вавилонська бібліотека». Artbooks з їх прекрасними вімельбухами. «Pabulum», які успішно відбрунькувалися від Центру літературної освіти, а я ще пам’ятаю коли то було літклубом «Маруся». І кілька (!) видавництв, що взялися робити комікси українською. І розквіт україномовної перекладної фантастики. І перегони між видавцями за купівлю прав на останні світові бестселери, абсолютно неуявна річ. І численні експерименти на книжковому полі, яких досі ніхто собі не дозволяв. Незважаючи на всю фіґню, яка відбувається в світі і країні, українське книговидання набуває цивілізованих рис, про це завжди мріяв.

Себто основним відкриттям року для мене стало усвідомлення, що в Україні почав оформлюватися повноцінний книжковий ринок. Якщо заклики «Нашого Формату» та Антона Мартинова про потребу людської статистики по книговиданню, а не вотетовот що у нас всі роки Незалежности існує під вивіскою Книжкової палати втіляться, я остаточно повірю у незворотність змін.

Як дуже інтернетна людина зрозумів, що мене обтяжує Facebook. Заміни йому нема і не потрібно, але він для мене рухається до номінації сервіс-закриття.