До книжки Ніни Найдич додано диски, бо, прочитавши її, варто послухати музику, яка є сенсом життя багатьох персонажів.

Тут, схоже, усі наділені вишнім даром: навіть плеканий кіт Василь Тимофійович виводить своє "мняв…" так, що присутній при тому музикант, якому зовсім не випадково вчулося бездоганне "до-мі-соль-мі-до", всерйоз задумався про перевтому й слухові галюцинації.

Хоча коли ви їдете в міському транспорті, сидячи поруч із цілком самостійним пасажиром-котом, то нічому вже не варто дивуватися. Трапляються речі значно більш неймовірні.

Одна з новел – розповідь про хлопчика і його Страха, істоту в принципі ніби й добру, але до нестями знуджену.

Маленький Страх опановував колись кожного, здавався волохатим, темним.

А насправді, можливо, він просто страждав від самотності й ні з ким не міг потоваришувати, адже всі лякалися його присутності.

Коли маленький скрипаль Дмитрик зовсім перестав боятися, дивоглядному створінню нічого не зоставалося, як помандрувати деінде.

Опинившись у лісі, воно так затужило за музикою, що змайструвало скрипку з гілок та павутиння, згармонізувавши різноголосий пташиний спів у справжній оркестр.

Найдраматичніша в книжці все ж історія кота, обдарованого чудовим слухом.

Василь Тимофійович якось втрапив у халепу. Збіг, ведений простою собі цікавістю, у підвал, а вискочити, перш ніж затріснулися двері, не встиг.

Господарі якраз були у відпустці, тож усі котячі "до-соль-мі-до" звучали намарне. Тобто не зовсім намарне, бо до в’язниці щодня приходив вірний друг – шляхетний пухнастий рудько Емілій, але ж коти не вміють дати собі раду з хитромудрими металевими замками.

Усе ж рудий мудрагель розробив складний план порятунку і зміг порозумітися з людьми, здолавши комунікатвиний розрив.

Його погляди й заклики були такими промовистими, що хлопчик повірив у важливість Емілевого повідомлення. Так і пішли вони до дверей підвалу саме тоді, коли смугасто-сірий Василь Тимофійович уже ледве зводив свій жалібний голос.

Лікувати визволеного бранця довелося серйозно, але все, зрештою, закінчилося щасливо.

Невдовзі кіт уже міг чапати по клавішах коштовного фортепіано. Це, схоже, якраз від такого ходіння розвивався його музичний талант і хист.

Віра Агеєва