Re: цензії

– Москва стала менше пити. У центрі не зустрінеш увечері п´яного. По інших великих містах теж пиячать менше. Зниження цін – це боротьба із самогоном. Люди почали пити пиво, особливо молодь. Пиво – це і поговорити можна. А горілки напився – і все.

Не треба бачити все у одному вимірі. Є політична Росія – тут деградація. А Росія соціальна – інша. Жителі великих міст чітко розуміють, що добре, а що краще. Усвідомлюють, чого хочуть і як цього досягатимуть. Це структури західного зразка. Можемо приїхати до Красноярська – там таке суспільство, нормальні ресторани. Газети, журнали, телеканали сіють ворожнечу до України і Заходу, однак водночас змушені порушувати соціальні питання. Бо інакше їх не читатимуть, не дивитимуться. Подають проблеми новобудов, забруднення водойм.

Віктор Єрофєєв, 69 років, письменник. Народився 19 вересня 1947 року. Батько Володимир – радянський дипломат, особистий перекладач Сталіна з французької, радник посольства СРСР у Франції. Закінчив філологічний факультет Московського державного університету, аспірантуру Інституту світової літератури. Кандидат філологічних наук. 1979-го організував самвидавчий літературний альманах ”Метрополь”. За це виключили зі Спілки письменників і не друкували у СРСР до 1988 року. За оповіданням Єрофєєва ”Життя з ідіотом” композитор Альфред Шнітке створив оперу. Спектакль поставив український режисер Андрій Жолдак. Ідіота у тексті звати Вова. 1990 року написав роман ”Російська красуня”. Його переклали понад 30 мовами. 1999-го видав збірку есеїв ”Енциклопедія російської душі”. Через 10 років російські націоналісти назвали її русофобською за слова одного з героїв: ”Русских надо бить палкой. Русских надо расстреливать. Русских надо размазывать по стене. Иначе они перестанут быть русскими. Русские – позорная нация”. Лауреат премії Володимира Набокова, кавалер французьких орденів Мистецтв і літератури, Почесного легіона. Із 1998-го по 2011-й вів телепрограму ”Апокриф” на каналі ”Культура”. У вересні позаторік написав есе ”Як тут жити далі”, критикує Путіна за війну з Україною. Росіян називає ”матрьошками в камуфляжі”. Перша дружина – польська дизайнерка Веслава Скура. 1976-го в них народився син Олег. Друга – українська фотохудожниця Жені Дюрер (справжнє ім’я Євгенія Прокопюк, молодша на 34 роки. – Країна). 2005-го народила доньку Майю. Після розриву стосунків судяться за опікунство над дитиною. Майя живе з батьком і його третьою дружиною Катериною, молодшою на 40 років

Влада рахується з тими людьми?

– Мусить зважати на них. Відсоток позитивних рішень невеликий, але є. Люди бачать, що мер Москви Сергій Собянін багато робить корисного для столиці. Окрім політиків, є господарники. Все стає не таке тупе, як за радянської влади.

Поліцейський задавив когось – гуде інтернет, газети. Живемо не в тоталітарному, а в авторитарному суспільстві. Воно діряве. Деякі речі пропускає, бо не охоплює всі сфери життя. Є приватні контори і фірми, менш залежні від держави. Дисидентом бути ризиковано. Але якщо ти – середній клас, то не маєш особливих проблем із державою.

Росіяни перестали цікавитися політикою?

– Якісь перестали, інші – ні. Народ ніколи особливо не цікавився політикою. І до революції, і після.

Їм цікаві події в Україні?

– Переживають, що американці захоплюють те, що "исконно" належало їм.

Чому не вірять українським родичам?

– Ми живемо за законами чарівної казки, де наше село – найкраще. І українці, як каже Путін, наш народ. На це село нападає якась інша цивілізація, зваблює, як дівчину. За законами казки, треба боротися. Не з українцями, а з американцями.

Путін став царем російського народу?

– Так. У них спільні архаїчні цінності. Тільки Путін прийшов ще й з КДБешними. Природно, десь пересмикує карти. Але люди серйозно ставляться до його слів. Що російський народ політично легко одурманюється – ми знали ще за радянської влади. "Голос Америки" слухали не більш як 5 відсотків населення.

Ви з В´ячеславом Молотовим слухали?

– Так, слухали. (Єрофєєв розповідав "Радіо Свобода" про спілкування з радянським наркомом і міністром закордонних справ В´ячеславом Молотовим: "Ми слухали "Голос Америки" із Вашингтона цілісінький серпень. О дев´ятій годині він приходив – у піджаку, з паличкою, у краватці. Той самий, що тиснув руку Гітлеру, всім бандитам. Ми разом сиділи. Це був 1961 рік. Одного разу по "Голосу Америки" сказали: "Сьогодні студенти Бейрутського університету кидали в поліцію коктейлями Молотова". А тут сидить Молотов. Я до нього обертаюся й говорю: "Дядя Слава, а що таке коктейль Молотова? Він, ніби зазираючи за горизонт, відповів: "Пусте". – Країна).

В Україні – половина, а у нас – 15 відсотків притомного населення вже західного типу. Решта підвладні чарівній казці, яка розвивається. Ті самі ролі з часів Івана Грозного, лише актори міняються. Як не Іван Грозний, то Сталін, Путін. Хтось жорсткіший, хтось слабший. Коли дивишся на це з погляду європоцентризму, природно, Путін – дурень і диктатор. А він навпаки вважає себе борцем за духовність і чистоту.

За "казенне православ´я".

– Казенне православ´я теж веде подвійну гру. Зараз зійшлося у пристрасному поцілунку з державою. Патріарх Кирило розуміє, що на цьому проміжку історії треба забрати якомога більше грошей. Бо прийде наступний правитель – і місце церкви буде інше. Зараз вони набудували храмів, монастирів, прибарахлилися, набрали багато земель. Уже готові років 300 знову потерпати в негараздах.

Якими мають бути відносини України і Росії?

– Бажаю Україні і Росії єдиного – роз´єднання. Щоб відійшли одна від одної якомога далі й відпочили. Забули цей жах. Треба просто психологічно відійти. Неможливо на гарячу голову знайти правильні рішення. Бо хочеться мстити і стріляти. Почати треба з миру і далі шукати якісь рішення.

Франція й Німеччина ворогували протягом усієї історії. Закінчилася Друга світова, і за шість-сім років Франція із Західною Німеччиною домовилися будувати Європейський Союз. Порозумітися можна навіть із найзапеклішим ворогом. В України й Росії завжди були непрості відносини. Але привід для діалогу є навіть зараз. Моя друга дружина – українка. Моя донька Майя – наполовину українка. Ми багато чим пов´язані. Це політики займаються жахливою реконструкцією імперії.

Я зводив два будинки в Криму і знаю, що українська влада півостровом не займалася. Дороги були розбиті. У Коктебелі цього року піднявся на гору і думаю: "Боже мій, Україна втратила цю красу". Бездарна влада. Що українська, що – російська. Просрали все і маємо війну.

Росія пішла ідіотичним шляхом. Якщо хочеш когось звабити, треба бути привабливим, а не показувати зуби. Навіть слабенький Дмитро Медведєв, коли був президентом, казав: "Росія має бути привабливою". Тоді мали б інші стосунки з Україною. А коли до тебе ставляться, як до напівлюдини, хто ж це терпітиме.

Коли вирішиться конфлікт?

– Політика – це компроміси. Мій батько був дипломатом. Тоді були загострення між Радянським Союзом і капіталістичними країнами. Але домовлялися. Зараз у нас теж різні цінності. В України – європейські, у Росії – архаїчні, Московського царства, які збереглися в народі. Однак треба знаходити спільну мову, а не казати: "Ви такі-сякі". Причина цієї війни – дурість. Як російська, так і тутешня.

Путін готовий зайти далеко?

– Готовий, бо розуміє, що Захід не відповість адекватно. Він хоче бути Сталіним епохи Ялти. Щоб до нього прийшов американський президент і сказав: добре, Україну бери собі, Білорусь – теж твоя. Йому це вдасться, якщо в США буде дурний президент.

Ситуація в Україні хитка і слабка. Зможете вижити й перемогти, якщо запрацюють реформи і Європа почне допомагати. Вона мляво ставиться до України. Антиамериканізм штовхає її в обійми Путіна. Європа – від Фінляндії до Португалії – ненавидить США. У цій грі Україна виявляється на боці Америки. Але має шанс перейти в Європу.

Варто орієнтуватися на польський досвід. Моя перша дружина – полька, прожили разом 29 років. Приїжджав до Польщі – там 5 відсотків ідіотів, решта поділяли європейський шлях розвитку. В Україні приблизно 50 на 50. У Росії – 15 на 85. Щоб рухатися в Європу, нам потрібен сучасний Петро І.

Що може зупинити Путіна?

– Ніхто і ніщо. Лише хвороба і смерть. Оптимістично те, що людина старішає, і вона – смертна. Є варіант, що прийде хтось типу Медведєва, своєрідний Хрущов після Сталіна. Війна на Донбасі одразу зупиниться. Крим підвисне, але не буде страшною хворобою. І потім Україна й Росія повільно рушать у бік французько-німецької дружби.

Література – постачальник цінностей. Коли їх немає, ніщо не працює

Що розповів Віктор Єрофєєв на творчому вечорі в Києві

Всі ми живемо з ідіотами. Хто з дружиною-ідіоткою, хто з чоловіком, хто – з дітьми, батьками, керівництвом.

Оповідання "Життя з ідіотом" народилося після 110-го ювілею Леніна. Вся Москва була завішана його портретами. Якась фабрика шкарпетки з ним зробила. Ідіот з мого оповідання, звісно, не Ленін, хоч його звати Вовою. Коли Путін прийшов до влади, газета "Коммерсант" у березні 2000 року вийшла з шапкою "Життя з ідіотом".

Композитор Альфред Шнітке, вже коли був реабілітований, мав багато концертів. Зали були заповнені. Після виступу в московській консерваторії він вийшов на сцену білий, у нього тремтіли губи. За кулісами я запитав, чого він такий нещасний? "Дивися, який успіх, – кажу. – Люди аплодують. Все добре". "По-перше, оркестр грав погано, – відповідає. – По-друге, диригент взагалі не зрозумів, що виконує. І мені здалося, що друга частина моєї музики теж не дуже. Чому вони аплодують? Знущаються наді мною?" Чим далі заглиблюєшся у стосунки митця з аудиторією, тим більше розумієш: адекватного сприйняття не буде.

На роман "Русская красавица" у Радянському Союзі було 200 рецензій – усі негативні. Писали, що я оббрехав російську жінку, що роман – порнографія і розкладання культури. Але 14 світових видавництв купили цей твір. У Нідерландах він став бестселером. Видавці водили мене з книгарні до книгарні, наче слона. В одному невеличкому містечку підійшла дівчина: "Мені сподобалася ваша книжка. Але чому в ній немає сексу?"

Російська література сьогодні – бідна. Ми до цього не звикли. Від часів Гаврила Державіна вона завжди була багатою. Як смачна ковбаса – кусай з будь-якого боку. А зараз – кілька авторів: Володимир Сорокін, Віктор Пелевін. Тетяна Толстая писала чудові оповідання. Є прекрасні вірші про любов раннього Едуарда Лимонова. Попри те, що він став політичною наволоччю. Є чотири, а у Срібному віці було сто чотири. Це – перезмінка. Та й у світі така ж.

Література – постачальник цінностей. Коли їх немає, ніщо не працює.

Є люди понад всякими умовностями. Нещодавно помер великий польський режисер Анжей Вайда. Ми дружили. Він запропонував мені написати сценарій "Катині". Катинь – це жахливий злочин КДБ. Там убили 16 тисяч найкращих польських офіцерів, включно із батьком Вайди. І він пропонує мені, російському письменнику, написати сценарій. Мені це не вдалося з різних причин.

Ми всі втомилися від того, що зовнішній світ знаємо краще за власний. Обвішані телефонами й ноутбуками, себе набагато гірше розуміємо, ніж давні греки. А Лев Шестов колись писав: "Якщо не розберемося в людині, на нас чекає катастрофа".

Олена ПАВЛОВА, Сергій ДЕМЧУК