"Діалоги не міг писати російською, щоб зайвий раз не політизувати роман. Мова його героїв приземлена. Використав добре мені відому сільську говірку Полтавщини. Брутальні взаємини є між усіма. Зашорений розум - це проблема усього людства, незалежно від регіонів. Видавець Іван Малкович сказав, що однією з приваб книжки став мій винахід, як використати матюки і не нарватися на обурення читачів. Один персонаж звертається до подруги: "Обніми мене, бо олаб´є натовчу", - розповідає письменник.

У центрі сюжету закрите суспільство, яке живе довкола великого полігону відходів. Називає його Коритом. За місцевою міфологією, весь зовнішній світ мріє оволодіти скарбами коритян. Старійшина смітника перед смертю передає односельцям план видобутку "чорнухи", якої під Коритом має бути вдосталь. Ця речовина в його розумінні годує весь світ і зробить усіх щасливішими.

"Коритяни мають свої феєричні технології, починають видобуток "чорнухи". Ступають на цей тернистий шлях до щастя, позначений випробуваннями, запеклою конкуренцією і високою смертністю, - продовжує Антипович. - Яку б літературу не творив письменник - фантастичну, реалістичну, документальну, він не може не реагувати на час, у якому живе. За останні роки відверті дегенерати по усьому світу розпочали війни проти цивілізації. Прототипами Корита можна назвати республіки на Донбасі, Північну Корею, ісламістів на Близькому Сході, авторитарні режими Африки. Уся сучасна Росія, незважаючи на свій гігантський розмір, є закритою спільнотою з хибними уявленнями про зовнішній світ. Подібні явища не зникали ніколи, але у ХХІ столітті дегенерати активніші за цивілізованих людей. Це змушує писати і досліджувати тих, хто довгий час прожив у своїх міфах. А особливо цікаво, що стається, коли цей міф руйнується. Навмисно не позначав географічну територію Корита. Незалежно від розміру "корито" завжди в головах. Поруч зі смітником існує більш адекватна країна. Але коритяни не можуть це зрозуміти. Люди часто підганяють реальність під свої готові уявлення.

Свідомість стає чинником обмежень і рушієм катастрофи, що ми спостерігали на Донбасі. Україна намагається стрибнути в ХХІ століття з ХХ-го. Сусідня країна Росія перебуває у ХХ столітті, але рухається в ХІХ-е. У Росії помітна ностальгія за ілюзорною величчю. У нас цієї ностальгії немає тому, що якщо глянути в історію, то українці ніколи так добре не жили, як за часів незалежної держави. Нам немає за чим ностальгувати, і ми дивимося тільки вперед".