Юрій Андрухович: Ми маємо іти своїм шляхом і бути максимально незалежними

В українському суспільстві переважає дуже вузьке розуміння того, що є політикою. У нас кажуть: у нього не вдалося в бізнесі чи творчості, і ось він пішов у політику. Це зона, куди сходяться всеможливі лузери, і тут виявляється, що вони цілком успішні люди.

Насправді політикум слід розуміти як надзвичайно широку сферу. Це не партійне вовтуження, не міжфракційні інтриги всередині якихось груп. Це дослівно все, що має стосунок до суспільств. Поліс. Це слово що позначало суспільство. І в цьому суспільстві ми, письменники, фізично не можемо від цього абстрагуватися.

Усе, що письменник може зробити в політиці в широкому розумінні, базується на його особистій автономії або абсолютній незалежність від партійних структур, фракційних стосунків. Тільки в цьому сенсі письменник може змінювати критичну якість. Треба бути собою, відповідати тільки за себе, а не, скажімо, за колегу по фракції, який попався на корупції. Ми маємо іти своїм шляхом і бути максимально незалежними.

Потужні політичні персони, диктатори, терористи, які зробили тероризм основною своєю політичною лінією, володіють своїм особливим гіпнозом. Коли Сталін телефонує безпосередньо Пастернаку, у Пастренака серце розривається від щастя – йому подзвонила справді велика людина.

Катя Петровська: Я думаю, що справжній геній часто політично глухий

У суспільствах, в яких нема нормальних людських свобод, політикою стає абсолютно все. Дитина, яка сидить у класі й не марширує разом з усіма в ногу, а дивиться на хмари, надається до політичного жесту.

Найвеличніші політичні романи і найвизначніші історичні романи написані за багато років опісля подій. А з іншого боку є Байрон: ще не висохла кров на полях Ватерлоо, і він туди їде, чи гине у Греції. Є такий персонаж як Вацлав Гавел, і це дійсно письменник, який був видатним політиком. Є цілковито різні типи реакцій, які відображаються і в текстах, і в політичному жесті.

Це проблема особистого письменницького таланту: чи реагуєш ти в системі на сучасні події, чи ні, чи в тебе просто немає таланту. І багато хто в цьому забрехався. Дехто під час Майдану замовк. Вимагати в таких ситуаціях від людей агітки, що теж відбувається повсюди, це доволі небезпечно, бо є ті, хто можуть сказати і знаходять слова, а є люди, які тільки займаються агіткою і не знаходять слів. І відбувається процес інфляції.

Після того як я потрапила до Німеччини, побачила, як люди ставляться до свого минулого, як суспільство формує сучасні демократичні інституції на основі усвідомлення того, які катастрофи були в минулому столітті. І як через власну відповідальність можна формувати сучасність. Війна минає тільки тоді, коли ти говориш, що і на нас лежить провина, що ми були співучасниками.

Зрозуміло, що будь-який великий художник – це претензія на неймовірну владу. Я думаю, що справжній геній часто політично глухий і страждає від різниці потенціалів своїх талантів зі своїми політичними невмінням.

Сергій Жадан: Мені в ситуації україно-російської війни з боку агресора надзвичайно бракує Брехта

Політикою сьогодні є все. Політика вийшла за межі того, що є її словниковим визначенням. Ми всі займаємось політикою. Підтримка вітчизняного виробника – це політичний жест? У нашому суспільстві це політичний жест! Підтримка україномовного виконавця на концерті? Безперечно! Це не стосується шоу-бізнесу, це стосується того, якою буде країна за 2-3 роки.

У нас страшенно заполітизоване суспільство. Це специфічний стан, але інакше з нами бути не може. У нас змінюється країна. У нас змінюється суспільство. І в цій ситуації говорити, що ти не цікавишся політикою, що вона тебе не стосується, – це означає, що тебе в принципі нічого не стосується і не цікавить. Ти можеш абстрагуватися, але це автоматично позбавляє тебе права висловлювати будь-які претензії до соціуму, політикуму, держави.

У цій країні, мені здається, все робиться не за рахунок якихось системних і державних структур, а за рахунок суспільних ініціатив.

Зазвичай ми згадуємо про літературу і поетичний досвід у травматичному контексті. Натомість не було згадано надзвичайно важливе ім’я – Брехт. Людини яка в умовах Другої світової війни зайняла надзвичайно чітку антифашистську і антивоєнну позицію. Яка від початку приходу до влади Гітлера і до падіння режиму цю позицію демонструвала. Мені в ситуації україно-російської війни з боку агресора надзвичайно бракує Брехта.

Письменник має привілей говорити те, що не можуть сказати політики. Письменник може проговорювати те, що не може висловити суспільство з причини відсутності якогось майданчика чи рупора. Коли письменник свідомо уникає цієї можливості і легковажить цим привілеєм, мені здається, це очевидно етичне питання.

Тетяна Петренко