Re: цензії
- 29.09.2026|Тетяна Дігай, ТернопільДіти сьогочасної війни
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Людмила Зубко: «Чесність – це кульмінаційна точка у системі цінностей, вона пронизує абсолютно усі чесноти»
У рамках культурного проекту Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» відбулося сьоме відкрите інтерв’ю. Головний редактор «Видавництва Старого Лева» спілкувалася з Людмилою Зубко - українською бізнес-вумен, громадською діячкою. Говорили про чесність як основну життєву цінність, а ще про сім’ю, навчання та вміння прислухатися до себе.
Про любов до Львова: «Якось ми вирішили привезти частинку львівської атмосфери у Житомир і відкрити тут «Майстерню шоколаду». Це був «перший вихід» за межі Львова. «Майстерня шоколаду» настільки сподобалась і житомирянам, і гостям міста, що до нас почали приїздити з усієї України... Вже пізніше, буквально протягом одного року, відкрилося дуже багато «Майстерень» по всій Україні. Відтоді у Львові – друга наша родина. За роки любов до цього міста тільки зміцніла. Львів - це магніт, який нас сюди постійно тягне, тому що друзі, тому що атмосфера, тому що ти завжди наповнюєшся енергією і це тобі дає сили йти вперед!»
Про родину: «Українцям властиво виховувати дітей в розумінні того, що родина - це найголовніше. Бо що таке родина у нашому розумінні? Це повага один до одного, це підтримка в будь-яку хвилину, це відповідальність за інших. У мене двоє онуків. Іноді я як бабуся намагаюся щось розповісти своїй онучці. Кажу: «Ну, Златуню, підемо мити сьогодні посуд і я тобі розкажу, як це робиться». Ми починаємо мити посуд, я показую усе на власному прикладі, потім дивлюся, як вона це робить, роблю зауваження... Думаю, що я вчу її мити посуд. А на ранок вона мені каже: «Знаєш, бабусю, от тут ти погано витерла». І я розумію, що я її вчила не мити посуд, а керівництва. Відповідно, кожен у родині повинен ефективно виконувати свою функцію, навчати на власному прикладі - це й буде виховання».
Про вміння прислухатись до себе: «Я 17 років пропрацювала на заводі, де виготовляли металоконструкції. Ми будували чудові будівлі у Києві та по всій Україні. Але... мені захотілось чогось нового. Відповідно, металоконструкції помінялися на шоколад. Тут важливо прислухатись до себе. Змінюється світ навколо, я змінююся - важливо отримувати драйв, насолоду від цього. Відповідно, треба іти вперед, завжди вчитися і розвиватися. Це дарма, що кажуть, наче нема від кого вчитися – я часом вчуся від своєї онуки».
Про постійне навчання: «Усе життя я вчусь – долати труднощі зовнішні, і труднощі в собі. Я – холерик, відповідно, не завжди мені вдається бути позитивною і толерантною. Навіть коли я «вибухаю» і цим досягаю результату – не вважаю, що це правильний шлях для досягнення мети. Кожного разу в розмові я намагаюся поставити себе на місце співрозмовника, аналізую, чим керується людина, які у неї обставини, дивлюся на проблему її очима, і тільки тоді даю відповідь, приймаю рішення. Такий шлях веде до діалогу, до порозуміння. Так, на мою думку, повинна відбуватися комунікація».
Про чесність: «Чесність – кульмінаційна точка у системі цінностей, бо пронизує абсолютно усі інші чесноти. Тому вона є для мене головною. Здавалося б, таке просте-просте слово. А насправді, коли занурюєшся у це поняття і починаєш аналізувати, що для тебе це - стає настільки важко... Наче потяг, який штовхаєш перед собою. Тому що чесним треба бути в першу чергу із собою. Треба мати силу сказати, що ти зробив відповідно до тих цінностей, які ти отримав від батьків-дідів, відповідно до того, ким ти вже став. Якщо буде чесність в родині, чесність в суспільстві, тоді буде політична і соціальна чесність».
Про цінності: «Цінності - як дороговкази. Вони задають напрямок руху, але тільки від тебе залежить, підеш ти за ними, чи ні».
Про подружнє життя: «Цього року ми з чоловіком святкуємо 31 рік подружнього життя. Увесь цей час ми пройшли поруч. Коли хтось із нас на певному етапі вибігав вперед – подавав іншому руку. Але мені дивно, коли я чую від деяких дівчат мрії про заміжжя як мету. У мене завжди виникає питання, а далі що? Тобто заміжжя – не мета, а лише маленький етап, після якого ти маєш працювати над собою, вдосконалюватися».
Про відповідальність: «Бізнес має бути соціальновідповідальним – це моя позиція. Інакше ситуація в країні не зміниться. Відтак важливо втілювати соціальні проекти. Нещодавно ми організували зустрічі для літніх людей, де вони можуть поспілкуватися і потанцювати. Літні люди зараз – найбільш незахищена верства. І коли бачиш, як вони радіють, то наповнюється радістю й твоє серце. У цьому й краса соціальних проектів – тобі добре від того, що добре іншим».
Коментарі
Останні події
- 29.09.2026|18:28160 років Михайлу Грушевському: людина, яка писала і творила українську історію
- 29.09.2026|15:41Українське шістдесятництво як явище світової культури
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
