Це добірка свіжих світових бестселерів, які можна прочитати українською.

Донна Тартт "Щиголь"

"Клуб сімейного дозвілля", 2016 рік

У тому, що світом художньої прози править англомовна література, годі й сумніватися. Якщо Велика Британія постачає філігранну оповідь, альтернативні виміри, то США невтомно продукує якісні тексти, не позбавлені як комерційного успіху, так і певної художньої цінності. От вони і змагаються: артистизм із прохідними одвічними істинами.

У випадку з твором Донни Тартт "Щиголь" переміг пригодницький роман, від якого слід очікувати левову частку того, чим живе інформаційний простір ХХІ століття: секс, наркотики, вибухи, невідома і страшна Україна, викрадені шедеври… Все це і трохи більше розкинулося на 800 з лишком сторінках.

Навіть якщо творіння Донни Тартт здаватиметься вам надто кінематографічним і місцями стереотипним, боріться з цим, бо роман ще не раз згадають у добірках кращих книг десятиліття, які варто встигнути прочитати до смерті. Та й, власне, Пулітцерівську премію просто так не дають.

Янн Мартель "Життя Пі"

"Видавництво Старого Лева", 2016 рік

Книга канадського автора йшла до українського читача 15 років. Якщо ви досі не прочитали її російською, маєте прекрасну нагоду підтримати вітчизняного виробника. Пишучи зараз про "Життя Пі", усвідомлюю, що в пам’яті цей текст зберігся дуже добре. Я не дивилися екранізацію, проте окремі епізоди виринають цілісними кадрами. До слова, у 2002 році письменник отримав саме за цей твір Букерівську премію. Кількість проданих екземплярів становить більше 10 мільйонів.

Здавалося б, прийом ретроспекції, коли оповідач веде історію, повертаючи хід подій назад, позбавляє сюжет інтриги. Ми з перших сторінок знаємо, що вже дорослий Пі вцілів, але пережив неймовірну пригоду ‒ близько семи місяців він вів боротьбу за життя у відкритому океані поруч із дикими звірами, що описано напрочуд достовірно. Дефо би позаздрив.

Утім, між філософією просвітництва і смислами, закладеними Мартелем, немає нічого спільного. Канадський письменник використав у своєму творі натяки на ініціацію Пі, подолання самотності як наскрізного почуття сучасної людини, близькість з Богом, якого треба просто любити, і, врешті решт, трохи пограв з читачем, зауваживши, що ми самі творимо власну історію, адже наприкінці роману раптом з’ясовується, що вся оповідь Пі − геть не те, що здавалося…

Ентоні Дорр "Все те незриме світло"

"Клуб Сімейного Дозвілля", 2015 рік

Те, що роман-лауреат Пулітцерівської премії 2015-го за півроку вийшов українською − справжнє диво і велика радість. Твір Ентоні Дорра анітрохи не посунувся зі своїх позицій бестселера, як і раніше тримаючись на вершинах усіляких закордонних "топів". Що ж так вразило читачів? Гадаю, людяність.

"Все те незриме світло" − не сентиментальна варіація на тему Другої світової війни і людини серед усіх її жахів, а вдало вибудуваний на опозиціях, детально прописаний твір про мрійників, відчайдухів, які досягають мети попри всі негаразди у світі.

Image copyrightBOOKCLUB.UA

Із самого початку оповіді ми знайомимося з двома центральними персонажами оповіді − незрячою дівчиною Марі-Лорою та обдарованим інженером-зв’язківцем Вернером. Кожен з них мав важке дитинство, але спільне тим, що і він і вона надто сильно усвідомлюють свою інакшість. Парижанка Марі-Лора втратила зір у шість років. Вернер виріс у сиротинці для дітей загиблих шахтарів у маленькому німецькому містечку. Вони наполегливо йдуть до мети: Вернер – довести, що ти він може керувати власною долею, Марі-Лора ‒ перемогти страх і допомогти зробити це іншим.

Дорр майстерно будує сюжетний ланцюжок, протягом всієї оповіді зберігаючи зацікавленість читача. Письменник захоплюється деталізацією, але вміє вчасно зупинитися, настільки вчасно, що перед вами постають чіткі образи, краєвиди, міста. І все це з якоюсь незримою легкістю, яка матиме належний фінал − природний і… так, людяний.

Пола Гоукінз "Дівчина у потягу"

"Клуб Сімейного Дозвілля", 2015 рік

Психологічний трилер британської письменниці дуже скоро збільшить кількість своїх проданих примірників, адже восени цього року має з’явитися екранізація, за яку боролися провідні голлівудські студії DreamWorks і Universal. Права на переклад роману Гоукінз придбали 34 країни, і це усього лише за рік від його створення!

"Дівчина у потягу" стала несподіванкою для книжкового ринку Великої Британії, побивши всі рекорди, які до неї ставили справжні монстри масової літератури – Ден Браун з "Кодом да Вінчі" та Е. Л. Джеймс з "…Відтінками сірого".

Читацька аудиторія швидко підхопила історію, в якій пристрасті реаліті-шоу про стосунки вміло покладені на непередбачуваний сюжет. Так, Полі Гоукінз повірили. Перша частина твору здається затягнутою, але завжди є ризик, що це не недоробка автора, а стилістичний прийом, специфічний ритм оповіді. Яка динаміка може бути там, де доросла жінка, що перебирає з алкоголем через депресію і розлучення, щодня їздить потягом ніби на роботу, а насправді – просто так, для створення фікції якогось руху у власному житті. З вікна вона спостерігає за щасливим подружжям, але одного дня не бачить жінку. Куди вона поділася?

З цього моменту сюжет починає рясніти таємними романами, небажаними вагітностями, побутовою жорстокістю чоловіків, обманами та злими помислами. Пола Гоукінз збирає всі сюжетні ниточки в один клубок, вигадливо послуговуючись деталями, жодна з яких не є випадковою. Розв’язка близько. Дворецького у романі нема, тому доведеться помучитися у здогадах.

Крістін Генна "Соловей"

Видавництво "Наш формат", 2016 рік

І знову бестселер із США, і знову Франція, Друга світова війна. Романтизація минулого ‒ цілком зрозуміла річ, історична правда більш-менш схожа на таку і у свідомості читачів не вимагає стовідсоткової достовірності. Зробити тлом Сирію чи Ірак – не на часі. Ще й можна отримати закиди у кон’юнктурі, як свого часу Халед Хоссейні. Але це вже інша історія.

"Соловей" Крістін Генна ‒ епічна історія кохання, сімейна драма, в якій конфлікт базується на проблемі вибору. Дві сестри, В´янн та Ізабель, мешкають в тихому французькому селищі. Війна насувається, хоч у неї важко повірити. Красуня Ізабель, маючи палку, імпульсивну вдачу, бере участь у русі Супротиву. В´янн залишається вдома, адже мусить доглядати маленьку дочку. Крок за кроком авторка вестиме нас до розуміння, що героїзм буває різним, що "в коханні ми дізнаємося, ким ми хочемо бути, а у війні – ким ми є насправді".

Весь скепсис, що з’явився на початку читання "Солов’я", поступово забиватиме емоційність оповіді. Ця книга не претендує на звання інтелектуального творіння та чогось кардинально нового. Скоріше, навпаки.

Крістін Генна працює з класичним розумінням великої прозової форми, де експерименти поступаються вдалій сюжетній лінії та безпрограшній боротьбі добра зі злом. Що ще захопило західних критиків і читачів, так це нерозкрита тема жінки у Другій світовій війні. Документальні історії, одна з яких лягла в основу твору, підтверджують той факт, що сила і мужність не залежать від статі. І "Соловей" ‒ тому підтвердження.

Анастасія Герасимова