Насправді, важливо не тільки те, яке саме «табу» відкриває автор, а те, який підхід він для цього знаходить. Про сумні чи незвичні речі можна розповідати відверто, захопливо, винахідливо і навіть дотепно. В останні роки в Україні було видано цілий ряд книжок для дітей та підлітків, де щиро і щемко проговорюються питання хвороб, інвалідності, війни, смерті. Ось ті, які, на мою думку, не варто оминати увагою.

 

 

Навесні 2015-го року книжка-картинка Творчої майстерні «Аґрафка» стала справжнім проривом у сучасній українській літературі для дітей, давши ствердну відповідь на питання: «Чи можна говорити з дітьми про війну?». Зрештою «Війна, що змінила Рондо» отримала чимало літературних відзнак, але головне — знайшла відгук у дитячих та дорослих душах. Ця книга про те, які зміни у впорядкований і красивий світ та життя кожної істоти вносить війна, адже вона не має серця і не розуміє жодної мови. Однак їй можна протистояти, якщо діяти спільно і вірити у добро. Тож, попри болючу тему, «Війна, що змінила Рондо» — життєствердна чарівна розповідь з правильними акцентами і потужними контрастами.

 

 

 

 

Підліткова проза — мабуть, найвибагливіший жанр, адже її читацька аудиторія поєднує у собі дитячу вразливість і дорослу вимогливість. Водночас саме ця аудиторія особливо сприйнятлива до непростих питань й емпатична до літературних персонажів. «Метелики у крижаних панцирах» – повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Розповідь ця — щира і справжня, адже її авторка — людина з фізичними вадами, і долала всі продиктовані хворобою складнощі самотужки. Біль і розчарування, дружба і перша закоханість, боротьба з комплексами і страхами — те, з чим стикається кожна людина, а тим більше, якщо ця людина з особливими потребами. Чи зможе дівчинка у візку довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше в людині — це те, що у неї всередині? 

 

 

 

 

Ще одна книга про дівчинку-підлітка від відомої польської письменниці Барбари Космовської, але на цей раз головна героїня, Аліція, — проста дівчинка, яка живе у вирі звичайних клопотів: школа, подруги, захоплення фотографією, відпочинок в гостях у дідуся і бабусі, перша симпатія до хлопця. Щоправда, її батьки розлучилися, і все, включно із самостійною маминою діяльністю, новою дружиною тата та ще й маленьким зведеним братиком, здається поганим жартом. Все змінюється, коли у п’ятирічного Фридерика знаходять невиліковну хворобу. Починаються випробування, про які Аліція не могла і подумати, але мусить бороти. На наших очах відбуваються складні перетворення, сумні та щасливі події, приймаються важкі рішення і відшукуються відповіді на непрості питання. Дорослішає Аліція, а разом з нею і читачі книжки.

  

 

 

 

Спробуйте уявити, що ви стали звуконепроникним. Світ живе і вирує звуками, але все це проходить повз вас, хоча ви залишаєтеся його частиною і потребуєте чути його. Саме так відчуває себе головний герой книги «140 децибелів тиші» — Сергій — обдарований підліток-музикант, який через автомобільну аварію втрачає усіх близьких людей і здатність чути. Він мусить навчитися по-новому жити в інтернаті, спілкуватися з ровесниками, подолати зневіру і відчай, аби важка втрата не знищила в ньому бажання жити. Окрема сувора і щемка тема книжки — жебрацтво та дитяча злочинність, і вона досить далеко пішла від діккенсівських оповідок у стилі Олівера Твіста, проте читати цю книгу необхідно, бо вона торкається серця і не залишає байдужим. Крім того, не дарма «140 децибелів тиші» отримали відзнаку «Дитяча книга року ВВС-2015». 

 

 

 

 

Буває, знаєте, кіно для родинного перегляду, а «Мій дідусь був черешнею» — книга для родинного читання. Вона про втрату близьких, про природність і справжність, про зв’язок між поколіннями та про родину. І, не зважаючи на потужний італійський колорит, вона позаконтекстна і зрозуміла читачам з усього світу. Саме тому і отримала видання в багатьох країнах, серед яких українське, завдяки стильним ілюстраціям Анастасії Стефурак — одне з найкрасивіших.

 

«Мій дідусь був черешнею» — розповідь хлопчика Тоніно про його велику родину, про відчуття дому і важливість саду з його старою черешнею, яку колись давно посадив дідусь, про дитяче бачення втрати близьких людей. Вона пронизана теплим гумором і душевним світлом, яке потрібне нам усім — і дорослим, і дітям.

 

 

 

Повість у віршах ізраїльської поетеси Тірци Атар «Від війни плачуть» побачила світ 1975-го року, але сьогодні не втратила ні своєї зворушливості, ні своєї актуальності. Вона написана від імені дівчинки, яка чекає з війни батька, мріє про мир, аналізує і намагається зрозуміти те, що відбувається довкола: причини війни, як і чому вона має закінчитись.

 

 

 

Ще більш потужним текст, перекладений з івриту Анею Хромовою, роблять атмосферні художні ілюстрації Катерини Садовщук.

 

 

Це історія про онкохворого хлопчика Шапочку, його звуть так відтоді, як у нього після хіміотерапії випало волосся і він не хотів скидати блакитну в’язану шапку. Шап має особливого друга —  блакитно-сірого кита, який літає у повітрі, може покатати хлопчика над хмарами чи з’їсти його несмачні пігулки.

 

Книжка «Шапочка і кит» — не лише привід для щирої розмови з дитиною на досить непросту тему, але й очевидна можливість допомоги онкохворим дітям, адже 5 гривень з кожної купленої книжки підуть на користь благодійного фонду «Таблеточки».

 

 

 

Ще одна підліткова книжка, про просте і складне, про життя і втрати, про перше кохання і примирення з тим, що не ладен змінити, про дорослішання, яке ніколи не буває легким, про котів, бо куди ж без цих мудрагелів?

 

Женька та Рися випадково зустрілися на кораблі, романтична морська зустріч стала початком глибоких почуттів, але їхня розлука тягнеться вже цілий рік. Рися мусить цілі канікули працювати, щоб допомогти забезпечити родину, Женька втратив батька і дуже болісно переживає його смерть. Чи подолають ці дорослі діти негаразди і біль, аби зцілитися і бути разом? Відповідь ствердна, але який же довгий і зворушливий до неї шлях.

 

 

Повість норвезької авторки Марії Парр сповнена світлим гумором і яскравими пригодами, що самі собі влаштовують двійко розбишак: Трілле і Лена. Їм до снаги геть усе: наминати смачні вафлі у вигляді сердечка, що пече весела тітонька, бавитися у Другу світову війну, виступати у ролі вуличних музик, щоб назбирати грошей на притулок для коней, зганяти овець, шукати за оголошенням тата, влаштовувати Ноїв ковчег і таке інше. Поміж дитячими пустощами зринають перші серйозні втрати, філософські роздуми, зріє вміння бачити важливе серед дрібниць, вірити в дружбу, любити і цінувати близьких, посміхатися крізь сльози і творити добро.

 

 

 

Назва книги певним чином натякає читачеві на всю сюжетну лінію. «Мій тато став зіркою» – зворушлива оповідь маленької дівчинки, тато якої загинув на Майдані. На сторінках книги дитяча рефлексія звучить в мінорних тонах, бо дівчинці важко змиритися з тим, що тато вже не зможе міцно пригорнути її до себе, не малюватиме з нею пастельками тополю аж до неба, не побачить її маленької сестрички. Дитячі роздуми на складні, але життєві теми: смерті, війни, біженців, огорнені не лише тихим смутком, але і світлим сподіванням на краще, адже, полеглий за правду тато світить їй із неба яскравою зіркою.

 

 

 

 

Новинка від письменниці Лариси Ніцой, ілюстрована Еліною Елліс, не просто дотепно і влучно розповідає про дитячі будні, пересипані жартами і пустощами, а й піднімає актуальне питання інтеграції у соціумі людей з обмеженими фізичними здібностями. І головний її меседж полягає у тому, що діти з особливими потребами — такі самі веселі шукачі пригод, кумедні пустуни і класні друзі, як і звичайні малюки.

 

Юні друзі Василинка, Любомирчик та Олежка відправляються на пошуки скарбу. Вони потрапляють у пригоду, не останню роль в якій відіграють дві бабусі. Одна з них поведена на приготуванні та споживанні їжі, інша – фанатка спорту та здорового способу життя. І все те має обернутися дуже веселим атракціоном.

 

 

Шведський письменник і сценарист Ульф Старк — справжній майстер дитячої прози, не дарма відзначений почесною премією Г. Х. Андерсена. Він не боїться відвертих розмов з юними читачами, не оминає найважчих тем, щиро і з великим гумором наполягає на діалозі поколінь.

У книгу «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» увійшли два оповідання автора. Перше, однойменне з книгою, розповідає про двох хлопчиків — Ульфа і Берра, що потоваришували зі стареньким з притулку, проголосивши його дідусем Берри. Вони теревенять досхочу, гуляють, ходять на риболовлю, вчаться свистіти і запускати змія, та дитяча безпосередність ще несила збагнути, яким теплом і світлом діти огортають старенького на схилі його життя.

 

Друге оповідання «Моя сестра – ангел» розповідає про химерну (а може й реальну) дружбу Ульфа з ангелом — його ненародженою сестричкою. Одного разу йому так сильно хочеться показати їй «земне» життя, що Ульф одягає сукню і перуку, вдаючи сестричку. Настане мить, і уявна подруга покине Ульфа, а тим часом хлопчик глибоко замислюється про віру, Бога, життя і смерть.