Уродженка Івано-Франківська, Алексієвич тривалий час жила в Європі. Однак попри це її увага завжди була зосереджена на радянських людях, на яких СРСР залишив незгладимий відбиток. Алексієвич пише російською. Білоруська письменниця дотримується опозиційних поглядів щодо режиму Лукашенка, засудила і російську політику щодо України. Ще за часів Радянського Союзу письменницю звинувачували в "пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки". 

Сьогодні у Стокгольмі її оголосили Нобелівською лауреаткою "за багатоголосу творчість, яка є пам´ятником стражданню і мужності у наш час".

На її рахунку – сценарії до 21 документального фільму, трьох театральних п´єс та 7 книжок. Еспресо.TV пропонує коротко ознайомитися з п´ятьма з них, які увійшли до збірки "Голоси Утопії".

"У війни не жіноче обличчя" (1985)

Перша книга зі збірки "Голоси Утопії" – одна з найвідоміших у світі про війну, а зокрема про роль жінок у Другій світовій. Книга була створена 30 років тому, тож авторка зараз постійно редагує її, прибираючи цензурну правку, додаючи епізоди, додаючи свої щоденникові записи. "У війни не жіноче обличчя" – це короткі розповіді жінок, які бачили війну та брали у ній безпосередню участь. Розповіді перемежовуються з коментарями авторки, які вона робила під час роботи над книгою. 

"Цинкові хлопчики" (1989)

Для написання "Цинкових хлопчиків" Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих солдатів. Після виходу книги 1989 на письменницю обрушилася чергова хвиля критики, її навіть звинуватили у "наклепі" та притягнули до суду, який втім було припинено.

"Цинкові хлопчики" – це історія афганської війни, що показує її непотрібною та несправедливою, історія останніх років радянської влади, остаточно підірваної цією війною. Книга проникнута горем та болем матерів "цинкових хлопчиків", зрозуміло їхнє бажання знати правду про те, як і за що воювали і гинули в Афгані їхні сини. Але, дізнавшись цю правду, багато з них жахнулися і відмовилися від неї. 

"Чорнобильська молитва" (1997)

І знову книга Алексієвич – на актуальну тему. "Чорнобильська молитва", як і інші твори з циклу, - це поліфонічний роман-сповідь, в якому з маленьких історій складається велика історія, все XX століття. Третя книга з циклу присвячена страшній катастрофі на ЧАЕС.

"Я боюся дощу - ось що таке Чорнобиль. Боюся снігу. Лісу. Хмар боюся. Вітру ... Так! Звідки дме? Що несе? Це не абстракція, не умовивід, а особисте відчуття. Чорнобиль ... Він у моєму будинку ... У найдорожчій для мене істоті, в моєму синові, який народився навесні вісімдесят шостого... Він хворий. Тварини, навіть таргани, вони знають, скільки і коли народжувати. Люди так не можуть, творець не дав їм дару передчуття. Нещодавно в газетах опублікували, що в дев´яносто третьому році тільки у нас, в Білорусі, жінки зробили двісті тисяч абортів. Основна причина - Чорнобиль. Ми вже скрізь живемо з цим страхом ... Природа як би згорнулася, чекаючи. Вичікуючи"

"Останні свідки. Соло для дитячого голосу" (2004)

І знову Алексієвич повертається до теми Другої світової війни. Тепер в центрі її уваги – спогади найнещаснищих та найнеупередженіших свідків війни. "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" – це війна, побачена дитячими очима, ще страшніша, ніж відбита жіночим поглядом. 

"Час second-hand (кінець червоної людини)" (2013)

Книга "Час second-hand (кінець червоної людини)" завершує цикл з п’яти праць авторки. У ній авторка розповідає про "стару" людину, про радянську свідомість. "Комунізм мав божевільний план - переробити "стару" людину, "ветхого Адама", - йдеться у передмові до п’ятої книги. - І це здійснилося… може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінизму створили окремий людський тип – "homo soveticus". Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його "совком". Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона – це я. Це мої знайомі, друзі, батьки".

Нова книга є результатом довготривалої праці авторки: Світлана Алексієвич записувала власні роздуми та монологи, які виникали в неї під час подорожі по території колишнього Радянського Союзу протягом останнього десятиріччя.

"Час секонд-хенд" – це мій діагноз нам, діагноз тому, що ми зробили за 20 років, нашому злочинному романтизмові та, як зараз вважаю, нашій мовчанці, нашій теперішній німоті й мовчанню еліти. Ми поступилися владою бандитам. Я навіть не знаю, як назвати. Це вже навіть не політики, а такий орден тих, хто має доступ до російського пирога. Ось вони його розділили, і це такий своєрідний орден", - написала авторка.

ДАР´Я ТАРАСОВА