Спершу ми планували репортаж, але тепер хочеться поділитися з вами цитатами – всього 15, саме стільки, скільки було вкладено в одну зустріч. Бажаємо усім читати більше авторів, чиї слова варті цитування)

Література – це творення епосу, це те, що наповнює життям, яке можна переповісти.

Інформаційна революція зробила так, що стало важко щось переповідати.

Момент стирання вагомості оповіді є важливим. Проте, я не вважаю, що книга є  загроженою

Хто читає, тому краще, ніж тим, хто не читає, навіть якщо читати про сумні речі.

Письменник – це людина, яка ні за що не відповідає. Хіба за мову.

Література – це можливості мови, той спосіб, завдяки якому мова може співіснувати з реальним світом.

Література не є життям – це спосіб про життя розказати.

Раніше я писав до людей, яких я знав. Той, кому я хотів щось розповісти, вартує оповідання, есею, повісті.

Мені хотілося б якомога менше наполягати на своїх історіях, швидше спонукати до появи історій тих, хто читає. Прочитане мало б спонукати до творення власного. Писати так, щоб комусь захотілося написати власну історію.

Коли я писав про речі, пов’язані з Аннами, мені йшлося про образ жінки.

Моє надзавдання – писати так, щоб викликати реакцію того, хто читає. Те, що я пишу, має викликати ваші власні спогади, історії, аналогії. Я хотів би, щоб те, що я пишу, давало слово тому, хто читає.

Можу порадити таку практику. Написати свою автобіографію, для самогр себе – на сторінку. Написати так, ніби ти задоволений життям. Але правду. Потім автобіографію невдахи, героїчну автобіографію, паскудну автобіографію. І писати лише правду, лише те, що було. Ці оповіді можуть бути дуже різні, але усі будуть правдиві. І роздумуйте, як то все співіснує.

Прочитавши мій твір, думайте про себе. Варто подумати про своє, про свої спогади й асоціації. Згадувати, думати, розмірковувати, дивитися.

Можна думати про своє життя, про своє думання, про свої відчуття. І робити це предметом своїх досліджень, рефлексій, своєї власної оповіді.

Андрій Овчарук