Дивовижна книжка вийшла у львівському видавництві «Апріорі»: «Галичина — український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка». Це збірка коментованих світлин від початку ХХ століття до початку російської окупації 1939-го. Фотографії, за котрі легко було потрапити на Сибір, збереглися в родині Івана Крип’якевича, а ідея нинішнього видання належить невістці історика Лесі Крип’якевич. Триста знімків — з трьохтисячного архіву — дібрав та впорядкував відомий краєзнавець Ігор Мельник. А фотохудожник Юрій Николишин, директор «Апріорі», забезпечив неймовірну якість відтворення — ніби щойно з фотолабораторії.

Степан Гайдучок (1890–1976) — активний діяч першого спортивного товариства Галичини «Сокіл», медик і викладач, професор руханки (так поетично називали фізкультуру). У Першу світову воював на Італійському фронті. Лишив по собі спогади (досі не публіковані, зберігаються в родині дочки, котра мешкає в Австралії). Але вже тепер ось «приступні» пояснення до фотографій, вписані С.Гайдучком у 1960-х роках до 30 таємних альбомів його фотоколекції.

Книжка має три розділи. Перший — «Часи Австро-Угорщини»: шляхетність облич, стильність строїв, впевненість поз і рухів. Європа! Міський і сільський побут, свята (на котрих, як і нині, обов’язково присутні нардепи; в Галичині їх називали послами). Ось гарний жанровий знімок найвизначнішого українського географа Степана Рудницького, тоді доцента Львівського університету, зі своїми студентами у зимовій мандрівці над Прутом: сидить посеред річки на валуні, в зубах загасла люлька, бо — зачитався якоюсь книжкою. Онде групове фото з підписом: «Стоїть Тарас Франко, син Івана. Добрий грач в ситківку». Ситківка — то є великий теніс, а з обома синами Франка, Петром і Тарасом, Степан Гайдучок учився та займався спортом.

Другий розділ — «Велика війна». Все, як завжди (тобто, як і нині на сході України): бліндажі, блокпости, марші, привали; піхота, кавалерія, кулеметники. Є навіть турецькі вояки, що тримали фронт проти москалів на Тернопіллі. У третьому розділі — вже мир і усмішки міжвоєнного часу. «Перші українські туристи піднімаються на Говерлу» та подібні цікавинки. Але й тут трапляються трагічні й похмурі фотосвідчення — сліди терактів польських бойовиків у Львові.

Та найбільше в колекції С.Гайдучка — репортажно-спортивних світлин. Бо ж був він, вважай, першим спортивним журналістом. Тодішня Галичина культивувала чи не всю програму олімпійських видів. І які ж запашні ті старі назви! «Відбиванка» — волейбол; «копаний м’яч» — футбол; «гаківка» — хокей; «дужання і двигання тягарів» — важка атлетика; «наколесники» — велосипедисти; «лещатарі» — лижники. Епізоди змагань та колективні портрети щасливо-осміхнених «побідників», переможців. З підписів С.Гайдучка дізнаємося: цей пішов у Січові Стрільці, той — став бійцем Української Галицької Армії, а оцей, капітан дружини, згинув у російських концтаборах. «Столітня давність — а людські очі немов живі як сьогодні. Зблискують такою енергією, що не завжди зустрінеш і серед нині живущих... Впевненістю, що можна подолати все та побороти всіх, хто навально суне путями злочину» (Ю. Николишин).

Авжеж, побідники.

Костянтин Родик