Зібралися біля арки з архангелом Михаїлом, позаду наметового містечка. На майдані пахне димом від вогнищ у великих залізних бочках. Поряд охочим наливають чай і пропонують канапки. На основній сцені у цей час виступають музиканти, але звук не накладається, вірші добре чути. У кільці серед слухачів - письменники, які згодом будуть виступати: Анатолій Дністровий, Катерина Бабкіна, Ірена Карпа та інші.

Роль митців стає помітніша в такі моменти, вважає письменник Юрій Андрухович.

"У людей виникає потреба говорити і думати про щось важливе, - каже письменник. - Люди виходять за свої щоденні побутові межі. Це додає нових вимірів, робить явище багатоплановим. Розбиває банальну версію про те, що це всього тільки боротьба за владу. Ця революція - значно більше, це боротьба за людське в людині. Найбільшим здобутком була б інша країна, але це не станеться так скоро. Тому революція - це робота, щоб до цієї країни колись дійти".

Читає вірш "Вольф Мессінг. Вигнання голубів" - про чоловіка, у якого в голові жили голуби.

"Цей вірш - антитоталітарний, - пояснює Юрій Андрухович вибір тексту для читання на майдані. - Я бачу в ньому сюжет із диктатором, який хоче всіх зробити однаковими. Людина з відхиленням уважається ненормальною. Але врешті ця людина показує фак диктатурі - вона зберегла свою цінність, цих своїх голубів у черепі", - хоч птахів у вірші зрештою вбивають, та в черепі Вольфа Мессінга лишається їхнє яйце.

Брати Капранови свій виступ починають з вірша Івана Франка:

"Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п´єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боїться слабша твар,
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!"

За півгодини до півночі до кола слухачів, які вочевидь знають виступаючих і один одного, приєднується гурт хлопців із жовто-блакитними прапорами. На них - назви міст Львівщини. Юрій Андрухович зауважує, що підходять люди, які може вперше в житті чують, як поети на живо читають свої вірші.

Олена ШАРГОВСЬКА