Дуже люблю читати, іноді не має значення що, аби читати. Все найважливіше у своєму житті читав у підлітковому і юнацькому віці. Майже не орієнтуюся у тому, що відбувається в світовій літературі останніми десятиліттями. Особисто знаю багатьох українських авторів і спостерігаю за тим, що вони роблять. Не можу вибрати хоч скільки найважливіших книжок, бо мені подобається, коли книжок є багато. Знаю, що через кілька днів перелік тих, які здаються улюбленими, може і мусить бути інакшим.

МОНТЕНЬ «ДОСЛІДИ». Монтень – перехрестя усіх способів розповіді про світ, які були перед ним, і тих, які виникали згодом. У його есе є все, на що спроможна література. З такою книжкою можна почувати себе ідеальним читачем.

ТОМАС МАНН «ДОКТОР ФАУСТУС». Незважаючи на те, наскільки я згідний чи не згідний з тим, що каже Манн, цей роман є для мене найвищим виявом романної культури.

ОПОВІДАННЯ ДАНИЛА КІША. Доказ того, що у житті кожного, хто читає, присутні життя усіх тих, про кого колись було написано. Данило Кіш робить час читача безмежним.

СЕРГІЙ ДОВЛАТОВ, УСЕ НАПИСАНЕ. Якщо література – це ремесло, то нехай ставлення до нього буде хоч приблизно таким, як у Довлатова.

ДВА ЮРІЇ – АНДРУХОВИЧ І ВИННИЧУК. Два улюблені романи про те, що сам знаю, але потребую відчути, що це відчуває і знає ще хтось із близьких – «Дванадцять обручів» і «Діви ночі».