
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Пам’ять дворів та будинків
У Харківському літературному музеї позаминулого тижня відкрили цікаву виставку – «Літературні дворики Харкова».
Добра нагода для всіх аборигенів та «гостей міста» трішки більше дізнатися про старий Харків. Навіть не так - про інший Харків. Тому що з тих чи інших причин про наше місто останнім часом говорять виключно в контексті чергових скандалів, пов´язаних із владою, екологією, економікою, тощо. Одним словом, ви самі все знаєте, що я буду повторювати. І варто прийти до музею й ознайомитись із цією, хай не надто об´ємною, проте надзвичайно теплою та живою експозицією, аби пригадати, що Харків справді має цікаву історію, зокрема літературну. Що це місто дивовижним чином поєднує в собі пам´ять про перебування та проживання тут десятків поетів та прозаїків, українських та російських, які потрапляли сюди свідомо чи випадково, лишаючись тут надовго чи на коротко, писали тут легко чи вимучено, так чи інакше долучаючись до загальної історії вулиць та провулків, стаючи невід´ємною частиною їхньої історії.
Історія загалом річ дивна й таємнича. Вона неохоче відкривається, їй набагато природніше лишати більшість інформації непроявленою та невідчитаною. Тому ти легко проходиш площами, пірнаєш у брами й зупиняєшся перед вивісками, навіть не уявляючи, скільки тіней і порухів, співу й сміху бачили ці вікна та під´їзди. Скільки чужих закоханостей, зневір, люті та ніжності акумулюється на старих дахах і в неремонтованих помешканнях. Старі будинки іноді значно цікавіші за своїх мешканців, вони наділені глибшою пам´яттю та сильнішою витримкою, вони стримані в своєму знанні й покірні в своєму старінні. Найбільша інтрига й найбільша насолода - відкривати для себе ці подвір´я та будинки, відчитувати їхнє минуле, заповнювати свою приватну карту міста, дивуючись, наскільки насиченою та густою вона стає. Адже справді - в більшості випадків ми навіть не здогадуємось, хто мешкав до нас в наших помешканнях, хто ходив тими сходами, якими ми щоранку спускаємось у місто, скільки, зрештою, в цьому місті історії та літератури, й історії літератури зокрема. Ми легко долучаємось до поширення стереотипів, охоче пристаючи до загальної думки про те, що на цих вулицях не може бути жодної історії, що це місто позбавлене поезії та драматургії, театрів, музики та кіно, що в ньому присутня лише політика - виключно політика, ну можливо ще капітал. І ця добровільна свідома відмова від міста, від його справжнього наповнення, від усіх його загадок і таємниць, робить нас заручниками тієї ж таки політики, з усією її брехнею та підлістю. Найпростіше, звісно, просто не помічати слідів часу на фасадах старих садиб і затемнених вікон, за якими час від часу з´являються тихі наполохані тіні колишніх мешканців.
Ще одна річ, надзвичайно важлива - лише на деяких із будинків, про які йдеться на виставці, які вписані в літературний контекст, є якісь знаки, мітки, таблички, пам´ятні дошки. В більшості випадків це й далі історія в собі, внутрішній текст, закритий для стороннього ока. І потрібно по-справжньому цікавитись верандами й балконами, письменниками й видавцями, загубленим і збереженим, щоб відшуковувати ці літери й позначки на стінах будинків, ці посилання в спогадах і виписки в газетах. Як варіант - можна час від часу відвідувати музеї. Музеї й створено, за великим рахунком, для того, щоб руйнувати стереотипи. Упорядковуючи минуле. Формуючи майбутнє.
Сергій Жадан
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025