Саме цього прагне „батько” футуризму Е.Ф.Т. Марінетті: „Підпалюйте полиці бібліотек! Відкрийте канали, аби затопити музеї! ‹…› О, радість бачення славних старих полотен, що підстрибують за течією води, знебарвлені й порізані на клаптики. ‹…› Підносьте ваші кирки, ваші сокири і молотки, та безжалісно руйнуйте поважні міста” (Маніфест футуризму ( Le Manifeste du futurisme, Il Manifesto del Futurismo) ). Відтак подібні заклики лунають в інших країнах. У Франції Ґ.Аполлінер в„Антитрадиційному футуристичному маніфесті” („L´Antitradition futuriste, manifeste synthèse”)  з погордою ставиться до французької, італійської й російської спадщини. У Росії в одному з першихманіфестів „Ляпас суспільному смаку” ( „Пощечина общественному вкусу”)  Д.Бурлюк, В.Хлєбніков, А.Кручьоних, В.Маяковскій, провісники футуризму в Російській імперії, „з висоти хмарочосів поглядають на ... нікчемність” попередників.

Футуризм в Україні   започатковує Михайль Семенко, для якого саме В.Маяковскій, безсумнівно, є „духовним батьком”, оскільки перші футуристичні вірші Семенка, датовані 24 листопадом 1913 р., написані у день виступу російського футуриста в Психоневрологічному інституті Санкт-Петербурґа, де саме навчався українець.Поет різко відходить від традиційної поезії,  в його віршах з’являється іронія й сарказм.Уже в першому маніфесті М.Семенка під заголовком „Сам” у збірці „Дерзання” наголошується: „Я палю свій „Кобзар” і формулу, яка могла би так само належати критикам „Української хати”: „Де є культ, там немає мистецтва”. А започатковане ним Мистецтво шуканнявимагає цілковитої відмови від попереднього художнього досвіду й деконанізації будь-якого авторитету в літературі та мистецтві.

Подібного наслідування зазнає футуризм в інших країнах світу, зокрема в Японії. У першому програмному маніфесті школи японського футуризму „Перший маніфест Камбара Тай”(„Daj ikkaj Kambara sengen sjo”)  під три чорти посилають художників і мистецтвознавців: „Ідіть геть! Мистецтво абсолютно вільне. Немає ні віршів, ні картин, ні музики – є тільки сама творчість”. Отже, футуризм повсюдно декларує активізацію дій.

Для М.Семенка ж мистецтво стає „рухом”, „стремлінням”, „динамічним летом”, „відсутністю принципів у філософії, відсутністю тривалого в мистецтві – се постулати кверофутуризму”. Семенківський кверофутуризмзбігається з тезою італійця Е.Ф.Т.Марінетті про дискредитацію традицій (Маніфест футуризму ( Le Manifeste du futurisme, Il Manifesto del Futurismo) ) та Ґ.Аполлінера, який відкидає геть музеї, Венецію, цвинтар Монмартр, Данте, Шекспіра і Льва Толстого, а також із тезою російських футуристів „скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплава Сучасності” („Ляпас суспільному смаку” („Пощечина общественному вкусу”)).  І ось як це все узагальнює Семенко: „Ліквідація мистецтва і є нашим мистецтвом!” (Деструкція, „Мистецтво як культ”, Панфуристичний маніфест ).

Саме з кверофутуризмом був пов’язаний один із найбільших скандалів в українській літературі. Футуризм в Україні трактують як запозичення з російської літератури і „явище неґативне”. Семенка звинувачують у запозиченні „фальшивого тону”: нібито він бере за взірець „нахабство московських бездарностей”. Неокласик Павло Филипович у статтях про М.Семенка у кожному вірші футуриста вбачає „галас а la Маяковського, ... Сєверяніна, ...Хлєбнікова”. А народник С.Єфремов у своїй „Історії українського письменства” зазначає: „Од „геніального Михайля” часто глибокою провінцією тхне...”. Найбільше презирливого запалу про український футуризм було чути в словах тогочасного політичного і громадського діяча, публіциста й поета М.Шаповала (М.Сріблянського) у передмові до „Етюду про футуризм” від 1924 р., присвяченого, на думку автора, цим „безкрилим, голим істотам, нікчемним у своїх почуттях, ‹…› цілком безплодним, ганьбі українського народу і єдиному вицвітові огидної московської прокази на Україні”. „Московсько-жидівське-большевицьке звірство і політично-еротичний сатанізм у своєму знущанні з українського народу дійшов до верховин блюзнірства: укравши у народу школу, науку, письменство, мистецтво і весь добуток праці, він випустив на його зграю кретинів, дав їм друкарський станок і цькує, щоб вони гаркали на українську душу і дискредитували само українське слово. ‹…› Я читав оті дрібненькі вонючі книжечки з Київа і Харкова, що хмарою друкувалися коштом пограбованої у народу праці. Це велике публичне паскудство… І такі вони неуки з вузенькими, вгнутими лобами, з їжакувато-остріхуватою шерстю на голові, з волоссям у вухах. ‹…› Вони друкують слова впоперек, терасами, перехрестями, приймають ріжні пози, лихословлять, висолоплюють язики і пащекують”.

Намагання українського футуриста віднайти шлях до вміння по-новому творити, мислити й почувати ще тривалий час будуть ігнорувати різні ґенерації у літературі. З приводу цього Семенко іронізує: „Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх  продертися”. Однак згодом йому  все-таки пощастить „до своїх продертися”. „Своїми” ж стануть представники „Ударної групи поетів-футуристів”. А тим часом, незважаючи на тиск народників, модерністів та літературного „офіціозу”, М.Семенко надалі „остроює поезію у стрій, ні разу не надіваний”, продовжуючи знущатися над класикою: свого „ Кобзаря”він „палить”, бо Шевченко „є під його ногами”. Подібне ж ставлення футуриста і до сучасників, поетів-модерністів. Наприклад, з вірша „Парикмахер”

Сьогодні вдень мені було так нудно,

Ніби до купи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка...

Саме таку традицію поетичного висловлювання про класику започатковує російський поет-еґофутурист,українець за походженням Васілік Ґнєдов. У вірші „Огняна свита” він глузує:

Перша его-футурня пісня

На українській мові.

Усім набридли Тарас Шевченко.

Та гопашник Кропівницький.

Ніхто не збреше, що Я свиданий,

Забув Украйців...

Поети-футуристи, де б вони не були, не лише гаслами, а й самою поетичною творчістю обстоюють мистецтво новотворень, зокрема звукову поезію, здатну віддзеркалювати теперішність. Словомайстерність футуристів призводить до створення неологізмів. Тут неперевершеними майстрами були і залишаються росіяни І. Сєвєрянін та В.Хлєбніков. Унаслідок поєднання слів, своєрідного мовно-зорового ефекту набуває вірш М.Семенка „Мила йде”, який є дуже показовим:

Червоноплямиться за оградою парку –

То моя мила йде.

По суті, творчість поетів-футуристів уже з самого початку тяжіє до формально-графічного вираження, до чого так закликав Е.Ф.Т. Марінетті. Подібне реформування футуризм пропонує в усіх видах мистецтва і науки, зокрема в кіно, театрі,музиці(„ Технічний маніфест футуристичної музики” („Manifesto tecnico della musica futurista”)), образотворчому мистецтві(„Маніфест футуристичного живопису” („Manifesto dell´pittura futurista”)),  й архітектурі.Футуризм, поставши із ранньомодерністських течій, зокрема зі символізму, дає квінтесенцію самого аванґардизму в мистецтві, а також значно впливає на розвиток мистецтва загалом.

До речі, у Львові 1927 року заснована українським психологом, громадським діячем та поетом Я.Цурковським   літературно-мистецька організація парафутуристів „Інтебмовсеґ” („Інтелектуальний блок молодіжної всеукраїнської ґенерації”) теж закликає звільнитися „з-під грубого леду застарілих доґм і форм” і „дати прохід сяйливим промінням духового відродження нового українського мистецтва й науки”. Загалом парафутуристи, представники концепції художнього синтезу потоку свідомості, що реалізується в образах та структурі твору,  здебільшого спираються на спадщину українських, польських та французьких  символістів.

Згодом англо-американський поет, творець поетичних шкіл імажинізму та вортицизму, музикант і композитор Езра Луміс Вестон Паунд напише: „Марінетті і футуризм дали величезний імпульс у всій європейській літературі. Рух, який я, Еліот, Джойс та інші почали в Лондоні, не відбувся би без футуризму”.

І яка б не була вторинність, скажімо, українського футуризму щодо російського, що й сам був вторинним щодо італійських засновників цього напряму, кожен із цих футуризмів мав свої традиції, котрі підштовхували футуризм на місцях діяти самостійно.  І футуризм, який формувався в дуже складних політичних і соціальних умовах, витримав таку „самостійність”, подарувавши світу та прийдешнім поколінням неперевершені зразки для наслідування справжнього мистецтва.  

P.S. Наступного року друком вийде укладений мною Словник футуризму , який  охоплює історію напряму від його зачатків і до наших днів.

Юрій Садловський