Діти бачать світ за допомогою дотиків, фарб, літер, тому важливою є роль художника-ілюстратора. Саме він показує маленькому читачеві якусь частину великого світу. Власне, про те, якими повинні бути ілюстрації до дитячих книжок, говоримо з художницею Марисею РУДСЬКОЮ. Вона — студентка Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ілюстратор книжок українських та білоруських письменників. Співпрацює з видавництвами «Грані-Т», «Фоліо», видавництвом Штефана Недериці.

— Коли та як почали малювати? Які персонажі вам більше до вподоби?

— Я не пам’ятаю, коли мені вперше до рук потрапили олівці. Малювалося завжди, а потім якось хобі почало переростати в основне заняття. Люблю малювати дивних персонажів із життя. Сьогодні, наприклад, намалювала дивну тітку з морозивом. Я її побачила біля метро «Лук’янівська», тітка була злою, проте в руках вона тримала тендітне морозиво. Люблю спостерігати контрасти, парадокси, а потім це все малювати.

— Які кольори ви найбільше полюбляєте?

— Про улюблені кольори найкраще можуть розповісти фарби, якими користуюсь. Наприклад, зараз в мене вже закінчується жовтий та вохра і майже недоторканними є фіолетовий та синій. Я не маю жодної відрази до холодних кольорів. Проте використовую переважно теплу палітру.

— Вашим ілюстраціям характерні безпосередність та щирість. До того ж у них відображається український колорит. Наскільки важливо, щоб ілюстрація мала риси національного характеру?

— Як на мене, національне — величезний культурно-світоглядний пласт, що дістався кожному з нас задарма. Кожен мексиканець не мусить читати статті на Вікіпедії, щоб зрозуміти, чому смерть усміхається. Індус живе у світі, де є безмежно щасливі боги та священні корови. І нехтувати це нерозумно. Українське національне — то не лише орнаменти, коралі чи вишиванки, а значно глибші речі. Це — система світогляду, амбівалентність явищ, особлива світобудова. Проте важливо, використовуючи його, не робити національне самоціллю. Не треба, що називається, замикатись у ньому. Діяльність має бути спрямована назовні, у світ.

— Що вас надихає на творчість?

— Сам світ. Якось йшла на пари, а в парку летіла ворона й несла в дзьобі пластиковий стаканчик з-під кави, а за нею гналися інші ворони. Складалось таке враження, ніби вони теж хотіли кави, а та перша ворона їм не давала! Ось і сюжет для малюнку. Та зазвичай не потрібна процесія ворон, достатньо одного слова, надто неправильно прочитаного. Надихають старовинні казки, вірші Антонича, гарні речі. Перелік можна продовжити.

— Обкладинка книжки може як привернути читача, так і відштовхнути. На вашу думку, якою вона має бути в ідеалі?

— Я люблю прості обкладинки. І, знаєте, зробити красиву та просту обкладинку — найскладніше. Це окреме книжкове мистецтво, й я не знайома з його секретами, однак добре знайома з результатами. Коли книжку хочеться взяти до рук, неважливо, що вас не цікавить фізика твердого тіла, підручник з орфоепії чи пісні латиських пастухів, однак ви все одно її берете до рук. Ось це й є ідеальна обкладинка.

— Яка роль художника у формуванні іміджу книжки?

— Якщо говорити про дитячі книжки, то роль художника дуже важлива, хоч би яким талановитим був текст. Без хороших ілюстрацій книжка навряд чи зацікавить малого чи юного читача. Тоді як для «дорослих» книжок хороша ілюстрація — це приємний бонус. Можна зробити гарне видання й зовсім без ілюстрацій.

— Ви ведете свою сторінку на декількох платформах. Наскільки сьогодні Інтернет є інтегрованим у мистецтво, яка його роль у формуванні молодого митця?

— Інтернет — вільна трибуна, постійна виставка. Тут можна знаходити аудиторію, отримувати безпосередні відгуки. Інтернет допомагає мистецтву бути без кордонів, а інформації — вільною.

Катерина ЯКОВЛЕНКО