Президентський оркестр у військових строях, з аксельбантами, який награє джазові мелодії, а затим «Ще не вмерла...» у сквері перед магазинчиком–«стекляшкою» з чудернацькою назвою «Словники–самобранки» — і все це на честь презентації виданого ще минулого року першого із двадцяти томів «Тлумачного словника української мови». Студенти Театрального інституту старанно декламують Шевченка, Пушкіна, Шандора Петефі... У цьому дійстві було забагато сумного сюрреалізму, такі собі стоп–кадри з недознятого Кустурицею матеріалу. До чого тут Пушкін, якщо йдеться про міцну, довгу, як летаргійний сон, фінансову неувагу держави до єдиного за часи незалежності, підготовленого на академічному рівні 20–томного «Тлумачного словника української мови»? Останнє подібне масштабне видання під керівництвом академіка Івана Білодіда — словник на 134 тисячі слів — побачило світ у 1970—80–х рр. і дотепер лишається базовим. Це тільки здається, що за 40 років мова не змінилася. Слова «шабля» чи «горілка» і справді лишилися такими ж насиченими й однозначними, як за гайдамацьких часів, але наскільки інакшого значення набули «бандерівець» чи, скажімо, «комунізм», скільки зникло з обігу «парторгів» і «ударників», а натомість з’явилися «інтернет» і «юзер» i зовсім інакше зазвучав «мобільний» не лише у вашій кишені, а й у лінгвістичному сенсі.

«Національна академія наук почала роботу над укладанням повного тлумачного словника ще в 2001 році під керівництвом академіка Віталія Русанівського, нині вже покійного. Усі 20 томів підготовлено. 200 тисяч слів, 76 тисяч фразеологізмів, тисячі географічних назв! Лише наприкінці минулого року вдалося видати перший том», — розповідає керівник проекту, член–кореспондент Національної академії наук України, вчений у галузі математичної та прикладної лінгвістики Володимир Широков. Тираж украй мізерний, наче у подарункового видання, — тисяча примірників. Вистачить на весь творчий колектив, депутатам та міністрам. Несерйозно, як для такого солідного видання. За словами пана Широкова, Комітет Верховної Ради з питань науки та освіти начебто виклопотав держзамовлення на видавництво словника, тож є надія, що до 2016 року його буде видано. На запитання, чи можна користуватися цим словником не в «палітурковому», а більш сучасному електронному вигляді, Володимир Анатолійович відповідає, що перший том уже «закинуто» в інтернет.

«Цей словник найповніше і кваліфіковано відбиває сучасну українську мову, за ним можна навіть простежити, куди рухатиметься українська ментальність, — розмірковує Віктор Бріцин, заступник директора Інституту мовознавства НАН України. — Прикро, що дотепер найповнішим тлумачним словником української мови є 11–томник, виданий у 1970—80–ті роки! Багато хто послуговується ним і зараз». Слід сказати, деякі науковці нещадно критикують цей одинадцятитомник як анахронізм і жертву радянської цензури. Наприклад, В’ячеслав Бусел, директор видавництва «Перун», яке віддавна спеціалізується на словниках, обурюється: «Космічні» терміни колеги шанованого академіка Білодіда переписали з підручника Пьоришкіна, виданого у 30–ті роки. Але ж у 1957 році було запущено перший супутник, а вони працювали над словником у часи, коли радянські космічні кораблі «борозділі простори мирового океана». Це був не ідеологічний прес, а лінощі».

Проте у частині питомо української лексики «білодідове» видання запитане і зараз насамперед... «друкарями» коротких тлумачних словників. За останнє десятиліття зо п’ять книжечок такого штибу з поміткою «для студентів та тих, хто вивчає українську» місткістю в 3—7 тисяч слів з’явилися у продажу. Переважно це скорочений і «творчо опрацьований» «словник Білодіда», кажуть науковці–філологи.

Загалом же з тлумачних словників, створених iз науковим підходом, існують два — чотиритомник на 42 тисячі слів, укладений вченими Харківського університету під керівництвом В. Яременка, і «Великий тлумачний словник» від видавництва «Перун».

Олена Зварич