Торік щоденник звичайної німкені, колишнього викладача фізики у Технічному університеті Ахена Габріели Кьопп під назвою «Warum war ich blo ein Madchen?» видало німецьке видавництво Herbig Verlag. Цьогоріч український читач має можливість ознайомитися з унікальною книжкою завдяки видавництву «Зелений Пес». Для українців назву вирішили трохи змінити. Тому треба шукати книжку на полицях книгарень з таким заголовком: «Навіщо я народилась дівчинкою. Сексуальні «подвиги» радянських визволителів». Насправді видання, яке називається щоденником, таким зовсім не є. Воно складається із уже сучасних доповнень Габріели Кьопп до її оригінального щоденника спогадів, написаного 1946 року.

Психоаналітики рекомендують: будь-яку психологічну проблему треба проговорювати. Можливо, порада, яку 65 років тому дала матір Габріели Кьопп: «Не говори про це, краще напиши», також була своєрідними, хоча і жорстоким, психотренінгом. Говорити про ЦЕ вголос, навіть у родинному колі, у післявоєнний час не можна було. Хіба що у лікарських колах про це добре знали. Навіть термін спеціальний ввели: «російська хвороба» — коли у дівчат, що зазнали звірської сексуальної наруги з боку радянських воїнів, роками не йшли місячні. Навряд чи поодинокі випадки спричинили б виникнення такого неологізму.

Саме завдяки мовчанці, до якої Габріелу змусила матір, дівчина почала писати щоденник спогадів про початок розвитку її «російської хвороби». «Мої спогади значно багатогранніші, ніж я, у свої майже 17, змогла викласти їх на папері, зазнавши важкого потрясіння від пережитого...» — пише у передмові Габріела Кьопп.

«Навіщо я народилась дівчинкою?» — не екскурс в історію сексуальних збочень Червоної армії, видання цнотливе на такі спогади. Маленька Габі навіть не підозрювала на початках, що з нею збираються робити солдати. Ні матір, ні старші сестри, перед тим як попрощатися на вокзалі з Габріелою, яка разом з іншими родичами намагалася втекти з рідного містечка Шнайдемюль, до якого вже наближалися червоноармійці, не встигли (чи не хотіли?) пояснити про можливу загрозу. Навіть коли, повернувшись додому, Габріела почала писати свій щоденник, не могла знайти слів, якими можна було описати ТЕ, що з нею робили. Вона просто не мала їх у своєму лексиконі. Переживши чисельні сексуальні наруги, Габріела не знала що означає слово «зґвалтувати».

Заради справедливості варто сказати, що україномовне видання щоденника Габріели Кьопп міг профінансувати фонд «Відродження» за однієї умови: якщо видавці, брати Капранови, знайдуть і опублікують іншу книжку про сексуальні подвиги німецьких воїнів на території нашої країни. Однак довгі пошуки не увінчались успіхом — подібних спогадів не знайшли. Очевидно, в нас досі діє суспільне табу на Другу світову війну. А можливо, такі випадки не були настільки масовими? Отримати відповідь на це питання з кожним роком буде важче й важче. Оскільки на сьогодні близько 95% зґвалтованих жінок вже померли (статистика «Der Spiegel»).

Спогади Габріели Кьопп про сексуальні збочення червоноармійців не перші у німецькій літературі, однак вона стала першою жінкою, котра під щоденником написала своє справжнє ім’я: «Так повинно бути, якщо не я, то хто це тоді зробить».

Цю маленьку за обсягом книжку можна прочитати за вечір, проте я впевнена, що забути її не вдасться ніколи. А ось чи потрібні вам чужі спогади — це вже питання до вашого особистого цензора.

Катерина ЛУЦЬКА