Re: цензії

Часоплину течія
18.03.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Зізнання у любові… допоки є час
18.03.2026|Віктор Вербич
Відсвіт «Пекторалі любові» у контексті воєнних реалій
17.03.2026|Василь Кузан
Делікатна загадковість Михайла Вереса
13.03.2026|Марія Федорів, письменниця
«Цей Великий день»: свято, закодоване у слові
11.03.2026|Буквоїд
«Коли межа між світами така тремка і непевна...»
09.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
100 тонн світла
07.03.2026|Надія Гаврилюк
“А я з грядущих, вочевидь, епох”
06.03.2026|Микола Миколайович Гриценко
Дефіцит людського спілкування. Проблематика «Відступників» Христини Козловської
04.03.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Хтось виловлює вірші...

Літературний дайджест

26.09.2011|08:25|Эксперт-online

Одинокий вопль человека

Эта небольшая книжка составлена из заглавной повести, 15 очень коротких рассказов и одноактной пьесы под названием «Играем Гоголя».

 

В действующих лицах пьесы — сам Гоголь, а также Поприщин, Чичиков и Хлестаков, причем автор признается, что прямо ориентировался на Дюрренмата — «Играем Стриндберга». Такое жанровое разнообразие только ярче выделяет уникальность прозы Анатолия Гаврилова. Которую, упрощая, можно обозначить диалогом из самой повести:

«— Холодно, пусто, страшно, — говорит она.

— Холодец, капуста, красное, — отзываюсь я».

В этом диалоге — все узнаваемые черты писателя: предельный лаконизм, внешняя нелогичность, оказывающаяся при более пристальном рассмотрении весьма логичной, некоторая асоциальность и, наконец, совмещение самого абстрактного с самым материальным и вещественным. О чем бы ни писал автор — о родном Жданове-Мариуполе, о «цветах зла» и просто странных чудаках, выросших в шлакоблочных домах рабочих поселков, о собственной жизни в тихом городе Владимире, являющемся для него домом последние четверть века, получается у него это так, как ни у кого из современных русских писателей. Хочется сказать — «по-платоновски», но нет: Андрей Платонов пытался выразить события планетарного, космического масштаба, Гаврилова же интересует скорее микрокосм каждого отдельного человека, а не макрокосмос человечества.

Получилось так, что «Вопль впередсмотрящего» закрывает презентованную всего год назад серию новейшей русской прозы «Уроки русского». Почему издательство «КоЛибри» закрывает серию, лучше всяких слов объясняет тираж книги — 1500 экземпляров. В этом тоже присутствует своего рода символическая перекличка. Вопль впередсмотрящего часто остается неуслышанным. Хочется надеяться, что по крайней мере уроки будут усвоены.

Гаврилов Анатолий. Вопль впередсмотрящего. — М.: КоЛибри, 2011. — 304 с. Тираж 1500 экз.


Михаил Визель



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.03.2026|09:06
Писати історію разом: проєкт «Вишиваний. Король України» розширює коло авторів
18.03.2026|20:31
Україна візьме участь у 55-му Брюссельському книжковому ярмарку
17.03.2026|10:45
У Івано-Франківську відкривається нова “Книгарня “Є”
11.03.2026|18:35
«Filling in»: Україна заповнює культурні прогалини на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2026
09.03.2026|08:57
Письменник-азовець Павло Дерев’янко презентує в Луцьку культове козацьке фентезі
06.03.2026|08:40
Оголошено конкурс літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди
24.02.2026|15:53
XХVІІ Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ’2025». Остаточні результати
22.02.2026|12:34
1 березня у Києві відбудеться друга письменницька конференція проекту «Своя полиця»
18.02.2026|17:24
«Крилатий Лев» оголошує прийом матеріалів на визначення лавреатів 2026 року
18.02.2026|17:14
Оголошується прийом творів на конкурс імені Івана Чендея 2026 року


Партнери