- Оксано, твоя поетична збірка «Собаки святого Бернара» отримала лауреатство конкурсу видавництва «Смолоскип». Ти задоволена реакцією читацької аудиторії?

- Від часу виходу збірки минув рік, і за цей рік я отримала кілька листів від читачів, несподіваних і приємних, тому, загалом реакцією задоволена. Власне, більшість віршів були опубліковані і відкоментовані в Інтернеті задовго до виходу книжки.

- А як щодо рецепції книжки критиками?

- Мені відома тільки одна рецензія авторства Тетяни Дігай, її можна прочитати на сайті “Буквоїд”. Це дуже об’ємна, хороша рецензія.

- А що далі? Чи плануєш видавати ще поетичні збірки?

- Я не надто продуктивний поет. Можу «складати» одного вірша дуже довго. Потім ще довше “вичісувати” давно написані тексти. Я дуже вимоглива до фонетики вірша, це та ж сама увага до дрібних деталей, що й у графіці. “Собаки святого Бернара” - це вірші, що писалися протягом кількох років, це і дебют і, водночас, певний зріз творчості. Зараз хочеться поекспериментувати з іншими формами, якщо навіть з’явиться сильне бажання видати ще одну збірку – там буде менше силаботоніки, але про плани – ні слова.

- Львівська школа поеток вже давно стала явищем українського літературного процесу. Відчуваєш на собі її вплив?

- Звісно. Трохи розповім про джерела цього впливу. Ще студенткою я ходила на літвечори за участі Мар’яни Савки і Маріанни Кіяновської. Багато читала літературної періодики. Тоді, на початку 2000-х, окрім всім відомого “Четверга” у Львові виходив альманах “Королівський ліс”, але найбільше вплинув і спонукав шукати себе в письмі часопис видання 1998 року – альманах “Плерома. Повернення деміургів” за редакцією Єшкілєва і Андруховича. Я б назвала його “Вступом в сучукрліт”. Цікаво, чи багатьом молодим поетам-двотисячникам він потрапляв до рук? Такий собі привіт від покоління 90-х.

А писати і активно публікуватися в Інтернеті я почала значно пізніше. Десь із 2005 року. Ми щось відійшли від львівської школи поеток. Можу сказати, що традиція триває, і дівчата у Львові писали й пишуть дуже добре. Серед львівських поеток мого покоління, зокрема подобається, як працює Альбіна Позднякова.

- А яка доля спіткала літературне угрупування «Західний фронт»?

- Моєю ідеєю було прорвати своєрідну “інформаційну блокаду”. Тоді, коли збирався “Західний фронт молодої поезії”, саме поняття молодої поезії стосувалося перш за все “двотисячників” зі сходу та центру України. Водночас довкола Львова формувалося дуже цікаве середовище. Ми об’єдналися і виступили з читаннями по фестивалях та різних містах. Це був старт, своєрідний поштовх. Учасники  ”Західного фронту” всі дуже талановиті і самобутні поети, залишатися в літературному об’єднанні й надалі було б затісно, кожен пішов своїм шляхом у творчості, що закономірно, і я бажаю всім успіхів і самореалізації у просторі сучасної літератури.

- Окрім усього, ти ще й займаєшся художньою графікою. Розкажи, будь ласка, про цю сферу своєї творчості…

- Вважаю, що це моє основне покликання і робота. Я викладаю художні дисципліни у виші, який закінчила сама, постійно контактую зі студентами, чогось вчуся від них. Графіка дуже інтимний вид творчості. Тут ти сам на сам з білим папером і тут треба бути чесним перед собою і перед цим аркушем. Заняття графікою добре структурує думки, виводить із депресії. Зараз малюю ілюстрації для львівського соціального журналу “Просто неба”.

- Як ставишся до фестивального руху в Україні?

- Вважаю, це найкраще, що з’явилося в нашому культурному просторі. Саме на хвилі фестивалів сформувалося сучасне середовище молодих митців. Це грандіозна творча лабораторія. З багатьма найкращими друзями та однодумцями я познайомилась саме на фестивалях. Хочу побажати українським фестивалям хорошого менеджменту і вдячної публіки.

- І насамкінець побажання читачам від Оксани Васьків.

- Іноді краще читати, ніж писати;) Читачам - книжок добрих і глибоких, любові, свободи, фестивалів і хорошого почуття гумору.

Довідка ZAXID.NET

Оксана Васьківнародилася 24 січня 1984 р. на Львівщині. У 2005 р. закінчила  Інститут архітектури Національного  університету «Львівська політехніка». Вірші друкувала у журналах «Четвер», «Просто неба», «Дніпро», окремі увійшли до антології «Львівська Літературна Криївка». У 2009 р. за збірку поезій «Троянди і кулемети» стала лауреатом другої премії Всеукраїнського літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». 2010 року збірка під назвою “Собаки святого Бернара” вийшла друком у видавництві “Смолоскип”.

Одружена, виховує доньку, мешкає та працює у Львові.

Наталя Пасічник

Фото: sumno.com