Львівське видавництво «Світ» постало з «Вищої школи» 1989 року. (До речі, Іван Франко редагував політичний і науково-літературний журнал «Світ» у Львові.) У його доробку — книжки найрізноманітнішої тематики. (То колись воно було винятково освітянським.) Зокрема, на сьогодні вже, можна сказати, раритетами є (надруковані наприкінці 80-х-початку 90-х) тритомник «Історія запорізьких козаків» Дмитра Яворницького, «Чому ми хочемо самостійної України» Степана Рудницького, «Богдан Хмельницький», «Історія України» та «Історія українського війська» Івана Крип’якевича, «Чужинці про Україну» Володимира Січинського... Ще — поетична збірка Кароля Войтили — до приїзду Святійшого Отця. А загалом це — наукові, науково-популярні, художні, довідкові, дитячі видання. (Див. сайт www.dsv-svit.lviv.ua ). Між іншим, «Буквар» видавництва отримав гриф Міністерства науки і освіти й тепер за ним навчаються всі першокласники країни.

Зараз кипить робота над першим томом творів Юліуша Словацького у перекладі Романа Лубківського. Незабаром побачать світ другий і третій. А також — над дванадцятим томом Михайла Грушевського. Усіх їх вийде п’ятдесят! Наймасштабніший книжковий проект за часів нашої незалежності!

Нещодавно «Світ» репрезентував «Пакти і Конституції» Української козацької держави». У цій фундаментальній праці відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 року під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом та генеральним старшиною і козацтвом; наведено їхні переклади українською, англійською, німецькою, російською та французькою мовами. Вона супроводжується археографічною передмовою, науковими коментарями, лінгвістичним аналізом... Власне, про це та багато іншого розмовляємо з директором Ігорем МЕЛЬНИКОМ.

— «Пакти і Конституції» Української козацької держави» не тільки приурочені до 300-річчя створення Конституції Пилипа Орлика, яке ми відзначали торік. По-перше, це — пам’ятка суспільно-політичної думки. По-друге, наукове дослідження з фаховими коментарями, примітками, тлумаченням значущості документа для сучасників. Причому не тільки вітчизняних, а й польських та російських істориків. По-третє, взірець книжкового мистецтва. Одним словом, перше комплексне видання.

— Цікаво, що пишуть російські історики про першу в Європі конституцію, створену українцями?

— Хто як. Наприклад, Тетяна Таїрова-Яковлєва говорить про Конституцію Орлика як про зразок українського державотворення й основу державотворення російського. Оскільки Іван Мазепа, а потім Пилип Орлик були у спілці з Росією, вона багато запозичила в українців, особливо це стосується законодавства.

Не так давно я з Романом Лубківським побували на відкритті пам’ятної дошки Іванові Виговському у селі Руда Жидачівського району Львівської області. (Із 1660-го воно разом із прилеглими територіями перейшло у власність Виговських і перебувало в їхньому володінні понад сто років. — Ред.) Там згадувалося про те, що в основу нашої книжки лягли Гадяцькі угоди гетьмана. От і простежується тяглість: від Виговського — через Мазепу — до Орлика. Інакше кажучи, ще коли в основі укладу життя українців лежали демократичні цінності.

Нещодавно було представлення «Пактів і Конституцій» Української козацької держави», на якому, зокрема, директор Інституту української мови НАНУ Павло Гриценко зауважив, що праця заслуговує не те що презентації, а повноцінної науково-практичної конференції. Крім того, на його думку, кожен з учасників Міжнародного з’їзду славістів, що за два роки відбудеться в Україні, повинен отримати її у подарунок. Власне, до події Держкомтелерадіо пообіцяв видати додатковий наклад.

— До речі, а сама Європа знає про авторство її першої конституції?

— Ті, що займаються правом, безперечно, знають. Пересічні чехи, поляки, німці, французи, очевидно, ні. Факт не популяризується за кордоном, як і, зрештою, мало популяризується тут. Де, приміром, художні, документальні, мультиплікаційні фільми про подію?..

— Деякі тексти у книжці перекладено кількома іноземними мовами. А це нагода для її презентації за межами країни.

— У Польщі можна репрезентувати видання — в українському посольстві працює багато знайомих львів’ян. У Росії також. Щоправда, невідомо, наскільки численними будуть відвідини заходу тамтешньою стороною. Щодо Франції, то тут вже до організації події треба долучати МЗС України. Видавництву самотужки влаштувати презентацію видання за кордоном украй непросто.

— Якщо ми маємо такі давні державотворчі традиції («Руська правда», Конституція Орлика...), цілком логічно напрошується питання: чому сучасне українське суспільство так опирається демократії?

— На мій погляд, українське суспільство не дозріло до того, щоб повсякчас обстоювати демократичні цінності та свободи. І це зрозуміло. Позаду сімдесят років тоталітаризму. А в неволі, як відомо, характер не виробляється. Очевидно, зараз теж переживаємо непрості часи. Але я проти того, щоб повсякчас посипати голову попелом, мовляв, наша незалежність не наповнена українським змістом. Треба консолідуватися. Якщо політики це не можуть зробити — ми гуртуймося. Довкола добрих малих і великих справ. Урешті, довкола переможних подій і знакових постатей вітчизняної історії. А таких осіб чимало, починаючи із князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Часто сам собі кажу: кожна книжка, що виходить у видавництві «Світ», повинна працювати на розбудову держави! Тобто вона мусить сприйматися не як ретроспектива, а як перспектива. Як, наприклад, ті ж «Пакти і Конституції» Української козацької держави». От тоді, орієнтуючись на все те найкраще, що в нас було, повертатимемо європейські цінності.

— У видавництві «Світ» є серія «Історичними місцями України» («Вулицями старовинного Львова», «Сади і парки Львова», «Вулицями Кам’янець-Подільського», «Ужгород відомий і невідомий», «Станіславів-Івано-Франківськ: місто давнє і сучасне», «Стародавня Жовква»...) 2002 року, започатковуючи проект «Бібліотека газети «День», у передмові до першої книжки ми писали про те, що кожен українець хоч раз повинен побувати в Чигирині. Продовжіть, будь ласка, перелік, де ще.

— Безумовно, у Шевченкових місцях: Керелівка, Моринці, Канів. На Хортиці, де кувалася козацька слава. У Холмі (Польща), де лежать кістки нашого короля Данила. На Кубані, де досі співають наших пісень. У Карпатах, де був осередок руху опору опришків, а потім — воїнів УПА. Одним словом, скрізь. Свою країну треба знати!

— А у вас немає наміру до Євро-2012 книжки згаданої серії перекласти англійською?

— Кожна з них вже має резюме англійською й польською. До події ми плануємо видати окреме видання.

— Яке?

— Поки що таємниця. Скажу, що видання готується кількома мовами. У ньому буде стисло подано основну інформацію про Україну. Хочемо, щоб уболівальники з-за кордону не тільки повернулися додому з яскравими враженнями про чемпіонат, а й із знанням про саму країну.

— Пане Ігоре, назвіть, будь ласка, серед своїх улюблених книжок ті, які б ви порадили читачам «Дня». Такий собі ТОP-5 чи ТОР-10.

— Віддаю перевагу історичним розвідкам. Із захопленням читаю історичні романи. Наприклад, «Чорний Ворон» Василя Шкляра.

Читаю (у всякому разі, ретельно переглядаю) все, що готується до друку у видавництві «Світ». Ось «День» передплачую. У газеті почерпнеш справді багато з українського, а не чужого життя.

Якщо називати ТОР-10, то, напевно, варто починати з Біблії та Шевченкового «Кобзаря». Третя позиція — у «Тараса Бульби» Миколи Гоголя. Цю книжку зберігаю з дитинства. Далі йтиме «Захар Беркут» Івана Франка. Також романи «Євпраксія» та «Диво» Павла Загребельного, які в пам’яті залишили слід. Безперечно, у рейтинг повинна увійти прозова творчість Григора Тютюнника й поетична творчість Василя Симоненка, один вірш якого вже робить тебе українцем. Мабуть, до цієї десятки додам «Чорного Ворона» Василя Шкляра. І, звичайно, поезії Ліни Костенко.

Розмовляли Марія ТОМАК, Надія ТИСЯЧНА