На Венеційському бієнале–2011 було презентовано перший випуск оновленого журналу «Українська культура». Подія, гідна титулу «Сенсація року», оскільки останнім часом новини з фронту мистецьких часописів мають протилежне емоційне забарвлення: видання банкрутують, закриваються, призупиняють свій вихід... Самовідданими Дон Кіхотами, які ще тримаються у нерівній боротьбі з вітряками системи, залишаються «Кур’єр Кривбасу», журнал «Шо» та кілька інших ЗМІ, які можна перерахувати на пальцях однієї руки. Ситуація з мистецькою періодикою виглядає ще безрадіснішою, якщо згадати про долю колись потужного медіа–об’єднання Мінкульту, до якого входили видання, присвячені окремо театру, музиці тощо... Утім з’являються також і нові молоді медіа, повні ідей і готові цю ситуацію змінювати.

Якими є сучасні українські періодичні видання, що пишуть про українське та світове мистецтво? Хто є читачем таких видань? Чи налагоджена система розповсюдження цих видань і як про них дізнається публіка? Як можуть співпрацювати редакції видань, галереї, музеї та мистецькі угруповання для розвитку галузі мистецької періодики в Україні? Ці та інші запитання редакція незалежного театрального журналу «Коза» винесла на обговорення «круглого столу» «Мистецькі періодичні видання сьогодні: естетська забавка чи необхідність?». Перш ніж пропонувати свіжі ідеї, організатори вирішили звернутися до закордонного досвіду. Філолог та мистецтвознавець Анна Лазар (Польський Інститут у Києві) розповіла про ринок мистецької періодики в Польщі та про найболючіше для українських митців питання державної підтримки таких видань, яке там уже давно вирішене. Більшість провідних мистецьких часописів, серед яких знаменитий театральний Dialog, що існує вже понад 50 років, журнали Teatr та Rita Baum, там фінансуються або зі спеціальної державної програми міністерства культури, або виходять за підтримки мережі розповсюдження періодичних видань Ruch (Рух), де потім продаються. Загалом мистецьких часописів у Польщі є понад двісті найменувань. Мистецтво, періодика та ринок там гармонійно співіснують. Уся палітра польських мистецьких видань є доступною для широкого загалу, що гарантує їм популярність та жваве обговорення у мистецьких колах.

Так виглядає ідеальна картина. Якою ж вона є у нас? «Система розповсюдження української періодики не достатньо налагоджена через кілька чинників, — вважає учений секретар Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса Віктор Собіянський. — По–перше, допомога у продажі такої періодики з боку мистецьких галерей, театрів та культурних центрів не є законною сьогодні в Україні. Вони елементарно не мають права на це. По–друге, не всі мистецькі видання взагалі можуть продаватися. Львівський театральний журнал «Просценіум», наприклад, не має права продажу, бо заснований на базі Львівського університету — державної структури без права на комерційну діяльність, а спілчанська «Театральна бесіда» видається настільки мізерним тиражем, що ледь виживає. Маємо проблему бюрократичності системи». Отже, вихід єдиний — намагатися цю систему обходити і робити спільні кроки самостійно.

На необхідності об’єднувати зусилля і робити такі кроки наголосив головний редактор журналу «Коза» Богдан Поліщук. «Мистецькі галереї, угруповання та музеї створюють власні видання, що відповідають їхньому стилеві й тематиці, — зауважує пан Поліщук. — Ці видання часто якісні, але їх читає обмежене коло читачів, бо робляться вони «для своїх», друкують там лише друзів та колег, які це все потім читають. Новий часопис, що висвітлює мистецтво в Україні, автоматично стає предметом обговорення, бо таких часописів небагато і ринок несформований. Усі мистецькі видання сьогодні повинні співпрацювати у різний спосіб. Між ними не має бути конкуренції, а лише взаємопідтримка. Інституції, що працюють із творами мистецтва: музеї, художні галереї, театри, кінотеатри, культурні центри мають функціонувати як єдина творча система».

Можливо, першим кроком до такого об’єднання стане Асоціація мистецької періодики України із власною інтернет–платформою, яка б згуртувала усі редакції, об’єднала зусилля для проведення спільних мистецьких акцій та видання мистецької преси — ця ідея виглядає досить реалістично. Прозвучала також пропозиція провести Всеукраїнський фестиваль мистецької періодики, захід в Україні цілком безпрецедентний. Формат фестивалю сьогодні — найпопулярніша i, мабуть, найуспішніша форма проведення одночасно цілої низки мистецьких акцій. Відкритим залишається питання, чи готові співпрацювати такі авторитетні часописи, як Art Ukraine, Fine Art, «Галерея» та інші із виданнями, створеними молоддю, яка має безліч цікавих ідей, але не має достатнього фінансування для їх втілення. Такими, як, наприклад, журнал «Коза» або газета «Валка» мистецького об’єднання «Вал».

Євгенія Гринь