Днями відбулася презентація художнього альбому «Галина Севрук» (видавництво «Смолоскип»). Окрім традиційних для альбомного формату репродукцій художниці, у виданні також є монографія львівського мистецтвознавця Богдана Мисюги, присвячена її творчості.

У сьогоднішній ситуації з вітчизняним книжковим ринком такі альбоми в нас виходять явно не щодня, і це тільки привертає додаткову увагу до видання. Хто ж така художниця Галина Севрук, і чим вона вирізняється з-поміж інших митців?

Галину Севрук можна назвати однією з помітних і показових постатей українського образотворчого шістдесятництва. Її творчість – багато в чому квінтесенція (звісно, аж ніяк не вичерпна) цього напрямку, вона поєднує вільні формалістичні експерименти з чіткою, навіть безальтернативною закоріненістю в історію, етнічні, фольклорні мотиви. Тобто з Севрук сміливо можна починати знайомство з художниками-шістдесятниками.

Перша частина альбому присвячена біографії пані Галини. Тут на людей освічених чекає сюрприз: виявляється, художниця належить до роду видатного українського архітектора Григоровича-Барського. Того, що будував барокові церкви на київському Подолі та знаменитий собор у Козельці, реконструював Кирилівську церкву, увійшов у історію таким собі «обличчям українського бароко».

Належність до старовинного й знаменитого українського роду не завадила Галині Севрук бути вихованою майже цілковито поза українською культурою та мовою. Крім того, у радянські часи таке походження загрожувало неприємними пригодами. Тож родина Севруків постійно пересувалася територією СРСР, щоб уникнути репресій.

Біографічний розділ багатий на різні цікаві деталі. Чого варта хоча б така історія: під час війни Галина, ще підліток, сама пішки пішла з Полтавщини на Кіровоградщину через Харків шукати маму з сестрою, і таки знайшла їх, уникнувши всіх можливих небезпек. Власне, в такій ранній рішучості лежить, можливо, один із психологічних ключів постання шістдесятників. Адже це покоління в ранньому віці пережило війну, а відтак саме життя неминуче зробило їх сміливішими, ризикованішими, відповідальнішими за багатьох старших і молодших від них. Люди, позбавлені таких рис характеру, або які в себе їх не виробили, рідко переживали сорокові роки. Як наслідок, уже в дорослому віці Галина Севрук не побоялась увійти до крамольних шістдесятницьких неформальних і формальних гуртків, свідомо опанувала українську мову та культуру, обрала чітку громадянську позицію.

Наступна частина альбому присвячена монументальним творам Севрук – різноманітним панно, скульптурним знакам і подібним речам, теж дуже характерним для шістдесятих-сімдесятих років. Тут Галина Севрук постійно звертається до історичної тематики, то з трохи «іконографічним», то з «язичницьким» ухилом. Часто відчувається й присмак «бойчукістів», недаремно мистецьке відродження часів хрущовської відлиги часто називають своєрідним продовженням авангарду «розстріляного відродження» двадцятих-тридцятих років ХХ століття. Треба сказати, що з монументальною спадщиною Севрук нескладно ознайомитися й без альбому – один із найхарактерніших творів під назвою «Місто на семи горбах» можна побачити у київському готелі «Турист», що біля станції метро «Лівобережна».

А от графіки художниці в столичних готелях не зустрінеш. Найменш цікавими видаються її ілюстрації художніх творів, вони виглядають певною мірою вимушено. Натомість екслібриси, а також пізніші медитативні серії часто є одночасно забавними, зворушливими та оздобленими вдалими формальними рішеннями. Тут можна зустріти образи друзів, колег, сучасників Галини Севрук.

Гадаю, багато кому найбільш сподобається той розділ альбому, який присвячено малярству. Тут Галина Севрук постає найбільш вигадливою, її фантазія найвільніша, форма – найрозкутіша. Чимало несподіваних ходів. Так, на передньому плані досить стандартного трохи примітивістського краєвиду «Біла Русь» раптом опиняється величезна фіолетово-бузкова бабка з граційними крильцями. Десь з’являється виразно сюрреалістичний вимір. Місцями навіть трохи занадто в дусі Далі, але з прозорішою символікою. Взагалі, в живописних творах Севрук багато дуже виразної символічності, притчевості.

«Пластика малих форм» і «Скульптура» - переплетені розділи. У кераміці та скульптурі художниця робила фактично те саме. Наскрізний мотив – характерно викривлені людські або антропоморфні образи (слід зазначити, що саме такий спосіб викривлення став провідним для українського мистецтва на довгі роки, чи не по сьогодні): то кумедні символи зодіакальних знаків, то язичницькі боги, то руські князі, то нескінченні дещо одноманітні козаки з оселедцями. Судячи з усього, саме цей напрям творчості Галина Севрук обрала собі за головний. Певний час вона навіть керувала дитячою керамічною студією.

Що ж, для когось альбом «Галина Севрук» стане цілком непоганим подарунковим виданням – зі смаком і відносно недорогим. А комусь він буде яскравим і пізнавальним втіленням мистецького духу часу другої половини ХХ століття, зібранням творів, які талановито розповідають про естетичні, громадянські та історичні надлами минулих років.

Олег Коцарев