Доволі розлога назва, здається, максимально розкриває ідеологію видання. Ексклюзивно для DT.UA Іван Михайлович розповів, що саме спонукало його підготувати таку книжку і про своє бажання надіслати її особисто президенту В.Януковичу.  - Головний імпульс, який сприяв появі книжки, - антиукраїнська пропаганда, помітна нині в суспільстві, - каже Іван Михайлович. - Відповідна риторика притаманна людям, які або не хочуть змиритися з існуванням України, або не розуміють сутності і значення нашої державності. В їхній «аргументації» немає нічого нового. Це лише повторення того, що українці чули і на початку XIX століття, і в двадцятому. «Аргументація» - не наукова. Вона стереотипна і випливає з органічного несприйняття всього того, що деяким моїм персонажам відверто не подобається, із чим вони не можуть змиритися. А не можуть вони змиритися з історичним і сучасним буттям України. Ясно, що зараз я цих людей узагальнюю, кажу - «вони». Але на сторінках книжки деякі з них чітко персоналізовані.

- Що ви вкладаєте у визначення «чорносотенці-малороси», про яких пишете?

 - Це дуже болюча тема... То люди, які втратили відчуття власного коріння і гідність... Вони вирізняються несвідомою, а часом і патологічною ненавистю до всього, що нагадує їм про «втрачене»... Щодо чорносотенства є певною мірою аналогічне явище - «яничарство»... Так, можливо, це більш загальноросійське явище. Це істинно «русские люди», які були досить активні на території України. І в них - особлива специфіка ненависті до свого втраченого коріння...

- У передмові ви запитуєте: «Що буде з Україною далі?». А як самі відповіли б?

 - Правду кажучи, я песиміст... Але мій песимізм повинен бути мобілізуючим. Адже ми 20 років незалежності перебуваємо в якомусь ніби необґрунтованому оптимізмі. Через що багато чого втратили... І саме нині, мені здається, настав час подивитися на минуле з гіркотою. Тобто «мобілізуючий песимізм» - це песимізм нашого останнього рубежу... Не деструкція, не плач, а гіркота, яка змушує мобілізувати українські сили, щоб працювати...

Сьогодні, коли книжка вже вийшла, щодня з´являються нові й нові сюжети, які можуть органічно вписатися в цю тему. Я навмисне пропоную у книжці і давні публікації, щоб показати: на багато важливих речей очі відкрилися не сьогодні... Багато про це йшлося й раніше. Але голоси застережень дуже слабкі.

- Як гадаєте, чи може це видання про українофобів потрапити до Віктора Януковича?

 - Я хотів би особисто надіслати йому книжку... Але, на жаль, не знаю адреси! Колись відправив звернення одній особі з оточення Віктора Федорови­ча... Так мені надійшла відповідь - мовляв, «не по формі»! Після цього більше не звертався... А якби була особиста нагода, то, звісно, вручив би примірник і декому з ідеологів Партії регіонів.

Хочу це зробити не для того, аби нав´язати комусь свою думку. А щоб ті політики переконалися: є інші погляди й інше ставлення до надзвичайно важливих речей.

У нашій країні сьогодні виникла категорія партійних «златоустів», кот­рі говорять і діють так, наче до них у світі взагалі не існувало жодних ідей...

- Іване Михайловичу, цікаво, як ви поставитеся до активних відгуків в Інтернеті на запропоновану тему, адже інтернет-спільнота сьогодні надзвичайно активна?

 - Я дещо відстав у цьому плані. Але деякі люди, «дориваючись» до Інтернету, чинять і пишуть так, ніби вони в джунглях...

- У 90-ті ви працювали міністром культури. А кого сьогодні порадили б на цю посаду, адже відомо, що президент серйозно розкритикував роботу гуманітарного блоку уряду?

 - Я був міністром усього півтора року - в 1993-1994-му... То були тяжкі часи. Все розвалювалося... Гадаю, на цю посаду нині міг би претендувати досвідчений бюрократ, управлінець, який має здібності менеджера. Але й такій людині потрібен хороший заступник - адекватний радник з гуманітарною освітою, з широким культурним кругозором, з розуміння духовних цінностей...

За недовгий період, коли працював міністром, попри складні обставини, не було закрито жодної бібліотеки, жодного театру, музею, мистецького навчального закладу... А серед моїх тодішніх пріоритетів - підтримка молоді та сприяння виходу українського мистецтва на широкий світовий загал...

Катерина Константинова