Re: цензії
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
- 10.11.2024|Євгенія ЮрченкоІ дивитися в приціл сльози планета
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Щербак: Нам треба віднайти своє місце у світі!
Нещодавно в Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України відбувся творчий вечір Юрія ЩЕРБАКА.
Інфопривід — нова книжка дипломата, документаліста і публіциста «Час смертохристів» (київське видавництво «Ярославів Вал»). Це була своєрідна зустріч із читачами в прямому ефірі, у двогодинній програмі «Радіо «Культура» представляє» з ведучим — письменником Михайлом Слабошпицьким. Пропонуємо найцікавіші фрагменти розмови.
— Ви були, можна сказати, одним із відносно незалежних письменників за радянських часів — абсолютно незалежним у ту добу не міг бути ніхто. Тобто не залежали від табеля про ранги в Спілці письменників, не стояли у черзі за виданням творів. Бувало, вас довго не друкували, піддавали вівісекціям. (Досить згадати «Мімозу», «Хроніку міста Ярополя», навіть «Маленьку футбольну команду», які виходили «покаліченими»). За фахом ви лікар. Жили окремішнім життям. Інколи з’являлися тільки як автор публікацій. Юрію Миколайовичу, як тоді видавалася література, тим більше, що ви належите до покоління Євгена Гуцала, Володимира Дрозда, Валерія Шевчука?
— На відміну від багатьох моїх ровесників, я дуже добре уявляв, в якому суспільстві живу. Мій брат (на жаль, уже покійний) — непересічний вчений-зоолог, член-кореспондент Національної академії наук, фундатор Музею зоології, що на вулиці Богдана Хмельницького в Києві. Коли мені було чотирнадцять років, його, студента, хворого на туберкульоз, заарештували, звинувативши в належності до ОУН. Як наслідок, він на сім років потрапив у сталінські табори. Цей дамоклів меч увесь час висів над родиною. Тож ніяких ілюзій, яке «прекрасне» майбутнє нас чекає, у мене не було. Власне, тоді здійснилася мрія батьків: вони хотіли, аби я став лікарем. Хоч раніше бачили мене дипломатом, а сам я думав про журналістику...
Ніколи не був у ЦК КПРС, чим пишаюся. Один діяч сказав: мовляв, тільки ідіоти не міняють поглядів. Якщо хочете, я — ідіот. Однак не засуджую колег (серед них є й мої друзі), які перейшли на позицію розбудови національної держави. Лише хочу зазначити, що досить рано почав виховуватися на високих зразках лікарської етики, в основі яких лежало християнство: «Люби ближнього...», «Не зашкодь...»... Релігійні статті Льва Толстого вважаю вершиною людської думки.
Можливість прийти в українську літературу була дуже важливою для мене, хоч сам почав публікуватися російською мовою в журналі «Юность». Там познайомився з усіма найблискучішими поетами і прозаїками того часу: Євгеном Євтушенком, Андрієм Вознесенським... Якось навіть запропонували переїхати в Москву. Та я її не любив, хоч туди ми їздили як у Мекку. Москва була містом свободи набагато більшою мірою, ніж Київ.
Згодом відбулося знайомство зі славнозвісним перекладачем Григорієм Кочуром, який відіграв вагому роль у моєму житті. На репліку, що я невисокої думки про українську літературу (на той час знав тільки твори соцреалізму, які були далеко не найкращими літературними взірцями), він відповідь: «Напишіть краще!».
Особливу роль також відіграв Павло Загребельний. Прочитавши мої статті в «Юности» та «Литературной газете», якось зателефонував: «Приходьте!». (Він тоді очолював «Літературну Україну»). Я прийшов. «Пишучи російською, ви загубитеся», — каже. — Пишіть українською мені в «Літературну Україну». Що хочете. Хоч малюйте». І я почав робити мальовані рецензії. Так усвідомив, що я — вдома, що я — у своїй літературі. Потім написав першу повість. А 1965 року став членом Спілки письменників.
— Неодноразово думалося: ви здебільшого писали про медичне середовище, тому що знали проблематику чи це була продумана стратегія, щоб відволікти цензорів?
— Передусім прозаїк має достеменно знати те середовище, про яке пише. Медичні заклади також відображали загальну суспільну атмосферу. Один дотепний професор психіатрії казав, що на кожній кафедрі повинен бути свій партком, свій «стукач»... Щоправда, там ситуація видавалася не надто заідеологізованою, як, приміром, у гуманітарній сфері.
До Спілки письменників мене приймав Павло Тичина. Ще був живий Володимир Сосюра. Вони — ті мости, які нас поєднували із Розстріляним Відродженням. (Щойно тепер усвідомив, наскільки цінно було застати тих людей). Повернувся із заслання Борис Антоненко-Давидович. Фактично, завдяки їм осмислив, що українська література не обмежувалася тільки тими «правильними» (і не надто талановитими — скажемо відверто) поетами та прозаїками, а там були чудові імена.
Якось зіткнувся з проблемою: як віднайти прийом отого українського в російськомовному Києві. Я хотів писати прозу. Був переконаний, що нація повинна перейти із села в місто. Це абсолютно закономірний процес. Візьмімо Чехію. Там чеською розмовляли переважно в селах, а німецькою — в містах. Те ж відбувалося в Угорщині. І раптом стихія народної мови перейшла в міста. Як наслідок, вони стали чеськими, мадярськими. Тоді-то й сформувалися в цих країнах політичні нації, які, як бачимо, на сто-двісті років випереджають нас у своєму державному розвитку. І ось я відкрив Володимира Винниченка. Блискучий письменник, інша річ — його політичні погляди. Валер’яна Підмогильного. Вони показали, що українська міська проза може існувати. Тобто я спробував знайти предтеч, які творили міську інтелектуальну літературу.
— Пік перебудови. Ви йдете на вибори (за мажоритарною системою) до Верховної Ради СРСР. Ваш супротивник — партократ високого рангу. Сили нерівні, оскільки на його боці адмінресурс. І раптом Юрій Щербак перемагає. Яким стало життя з тієї миті?
— Верховна Рада СРСР була дуже неоднозначною, як і сама держава. Коли мене запитували американці про те, що таке Радянський Союз, я відповідав: країна, яка поєднує Фінляндію й Афганістан. Чи може вона довго існувати за таких різних цивілізаційних умов? Відповідь очевидна.
Уявіть у ВР СРСР радикальних вірменських націоналістів (якраз тривав вірменсько-азербайджанський конфлікт), кримських татар, які прагнули повернутися на свою історичну Батьківщину, турків-месхетинців, естонців, латвійців і литовців, які вже жили за європейськими критеріями і пропонували глобальні економічні реформи... Це був театр країни, яка гине.
Я цілком свідомо приєднався до групи Сахарова, бо вважав за щастя працювати з ним. Незадовго до смерті Андрія Дмитровича передав тисячі підписів киян на його підтримку. Моє депутатство стало серйозною політичною школою демократичного мислення. А з іншого боку — державницькою школою. Адже ми отримували реальні документи про стан радянської економіки. Я працював у підкомітеті ядерної енергетики комітету з екології. На наші засідання викликали тих, хто відповідав за ядерні програми, створював радянську ядерну зброю... Приємно було у ВР СРСР працювати з поетом Ростиславом Братунем, нинішнім ректором Львівського університету Іваном Вакарчуком, фізиком Сергієм Рябченком... Спочатку в нас майже не було розбіжностей із московськими колегами. Розбіжності почалися пізніше. Як прекрасно сказав Юзеф Пілсудський: демократія закінчується на станції націоналізм.
— «Час смертохристів» — політичний трилер, роман-антиутопія, якого в Україні ще не було. Здається, пишучи цю книжку, ви якоюсь мірою мусіли відштовхуватися від сучасної літератури, цим самим заперечуючи її.
— На жаль, за ті десять років, що перебував закордоном, я відійшов від української літератури і культури загалом. Однак, звичайно, не від тутешніх реалій, оскільки інформацію звідси отримував щодня. Переважно читав англомовні політологічні видання, готуючи книжку «Україна: виклик і вибір» для Інституту українських студій Гарвардського університету.
Вважаю, що Оруелл — справжнє явище у світовій літературі. Тому переймався, щоб не сказали: мовляв, відходжу від його традиції. У мене, звичайно, є похмурий погляд на майбутнє. Але нехай краще він буде в книжці, аніж у реальності. На всіх зустрічах із читачами повторюю, що молю Бога, аби те, що написано, не сталося в Україні.
Усім нам треба усвідомити, що часто мислимо минулим. Демони минулого сидять на наших плечах і не дають дивитися вперед. Так, ми пережили страшне ХХ століття. Однак тепер маємо поглянути на майбутнє, замислитися над тим, яке місце зможемо посісти у світі. Натомість, як зазначив один філософ, у країні добре організована наука ненависті. У мирний час, коли треба зайнятися реформуванням охорони здоров’я, пенсійними справами, економікою загалом — за прогнозами деяких фахівців, нас може очікувати дефолт... У ПАР було створено комісію прощення і взаємного примирення. Є такі технології. Тож не можна, як це роблять тут, захід налаштовувати проти сходу, а південь проти півночі... Україна приваблива якраз своїм розмаїттям.
На Байковому кладовищі є алея, де на початку минулого століття було поховано місцевих можновладців. У наш час їхні останки порозкидані. Ті, хто нині «розводить» українців на ненависть, повинні замислитися, що «не час минає, а минаємо ми».
— Як гадаєте, чи вистоїмо перед Росією?
— Складне запитання, тому що його можна поставити так: чи вистоїть Росія перед тими викликами, перед якими опинилася сьогодні? Оцей натиск на Україну — судоми російського керівництва щодо створення такої собі псевдоімперії. Адже росіянам потрібен резерв слов’янського населення, плодючі, як у нас, землі... З іншого боку, вони самі створили проблеми. Той, хто щодня моніторить ситуацію в Росії, розуміє, що путінська модель правління зайшла в глухий кут. Путін став головним ворогом України. Він дозволив собі сказати, що, мовляв, Велика Вітчизняна війна могла б бути виграна і без українців. А за що тоді полягли вісім мільйонів наших співвітчизників? Думаю, якщо тамтешня керівна верхівка схаменеться (здається, час «протверезіння» настав) і не повторюватиме грубих помилок, то ми вистоїмо. Власне, про це я написав у своєму романі. У ньому Україна існує 2077 року. І буде існувати! Я вірю!
— Юрію Миколайовичу, скажіть, як жити в часи узаконення беззаконня?
— Як письменник, дам єдину пораду: не зганьбити своєї честі й власної гідності. Солженіцин давав різні рецепти боротьби проти радянського режиму. Найактуальнішим був: «Жить не во лжи!», тобто «Не брехати!». Насправді, всі розуміють, що відбувається, але далеко не всі можуть називати речі своїми іменами. Тому ми не повинні піддаватися паніці. Як літня людина, можу сказати: і це мине! У мене є мудрі родичі. Подібні періоди вони називали окупацією. Власне, для них вона розпочалася після революції 1917-го. За свого життя таких я налічив уже п’ять. І п’ята теж мине. Далі почнеться щось нове
Підготувала Надія Тисячна
Коментарі
Останні події
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»