З-поміж усіх проектів, представлених на фестивалі «Книжковий Арсенал», особливо публіці полюбилася презентація книжок коміксів: «Малюк Немо у Сонній Країні» Вінзора МакКея та «Мумі-Тролі» Туве Янссон. Виявилося, що Янссон – навіть більше художниця, ніж письменниця, яку ми всі знаємо за рожевою книжкою радянського видавництва «Казкові повісті скандинавських письменників». А якщо хтось про МакКея чув уперше, його не могла не заінтригувати лінія спадковості «малюк Немо – Фелліні – «Страх і ненависть у Лас-Вегасі».

В Радянському Союзі комікси зневажали. Якщо читати – то Толстого або Чехова, якщо ходити – то в Третьяковку. Якщо супергерой – то Павка Корчагін. Що за вульгарність всі ці спайдермени з одноразового тоненького журнальчика! Та нові ініціативи видавців відкривають нам незаперечний факт: ми просто не знали, що таке комікс.

До Вінзора МакКея коміксів як таких і не було. Так, з’являлися розрізнені карикатури. А МакКей не лише фактично створив, а й розвинув цей жанр до рівня мистецтва. Гортаючи «Малюка Немо у Сонній Країні» (Little Nemo in Slumberland), чітко простежуєш вплив ар-нуво, декому ввижається Васнєцов, а все через напрочуд ретельну промальовку найменших деталей. Ні, це аж ніяк не книжечка для малят. Кажуть, Сонна Країна, до якої малюк Немо щоразу потрапляв, тільки-но заплющував очі, стала прихистком і для Фелліні, більшість фільмів якого відбуваються на межі реальності та уяви, а також натхненням для творців культового «Страху і ненависті у Лас-Вегасі». Кажуть, навіть Метью Барні, творець Сімпсонів, цілком офіційно сприймає Вінзора МакКея як свого пращура – якщо не з художнього, то принаймні з тематичного боку.

New York Herald Tribune – газета, якій пощастило 15 жовтня 1935 року вперше надрукувати Вінзора МакКея і робити це щотижня, бо наклади зросли вдвічі, й зацікавлена публіка чекала все нових і нових мальованих історій у кольорових недільних додатках. До речі, презентована на «Книжковому Арсеналі» книжка видана в автентичному розмірі газетної шпальти початку століття, навіть кольори збережені ті самі, лише трохи притлумлені, як на сучасний погляд.

Незважаючи на ретельність промальовки, МакКей творив дуже швидко. Він робив малюнок, як висловлюються художники, «з руки», «з крапки», тобто себто олівцевих ескізів у нього не було. Так чітко Вінзор уявляв свій образ, що малював його на одному диханні. Секрет у тому, що він набив руку, роблячи в юності ескізи у пересувних американських цирках: зображував паради виродків або ж силачів. Також він малював шаржі, причому на кількох листках змальовував старіння людини. Його вигадка була надзвичайно популярною в рідному Цинциннаті. Клієнтів ставало більше, йому доводилося малювати все швидше, і навіть за таких умов він докладав до малюнку неабияких зусиль.

Потім якийсь випадковий вчитель малювання показав талановитому юнакові, що таке перспектива, навчив його азів побудови кадру і… це була єдина художня школа піонера світової мультиплікації.

Перші комікси МакКея, до дивних пригод малюка Немо, ще дивніші. Ось на півшпальти історія про плем’я канібалів у Африці. Ось сюрреалістичного змісту серіал про кошмари, які бачать уві сні літні чоловік і жінка, які понаїдалися на ніч уельського пирога, жирнючих грінок з сиром. Підписи до своїх малюнків МакКей вигадував сам. Це не було одкровення з погляду літератури, проте не в літературі його сила.

МакКеєва сила – у живій фантазії. Більшість нинішніх митців переконана, що таке можна створити лише під впливом якогось забороненого допінгу, та коли дивишся на малюнки Вінзора МакКея, а також на нього самого, задокументованого на старій кіноплівці під час творчого й організаційного процесів, просто фізично відчуваєш його ентузіазм, природну енергію, яка виривається з нього з якоюсь доісторичною силою.

До речі, МакКей цікавився і зацікавив увесь світ «доісторичною» тематикою. Його перший мультик – про динозавриху Герті, для нього він побився об заклад із друзями намалювати 10 тисяч кадрів за півроку. Герті виходить зі печери і починає виконувати команди МакКея. Нині мультик можна побачити на Ютюбі, а тоді творець демонстрував його в кінотеатрах: спочатку сам подавав команди динозаврисі – підняти праву лапу, підняти ліву лапу, вклонитися, – а потім заходив за екран і… сам з’являвся на ньому намальований. Публіка зачаровано шаленіла від цієї кмітливої вигадки, а МакКей завойовував нових і нових прихильників, доки одним із них не став Волт Дісней. Далі ви знаєте.

А от друга з презентованих на «Арсеналі» книжок коміксів інша за духом, хоча нам і рідніша. Йдеться про «Мумі-тролів» скандинавської письменниці Туве Янссон. Для багатьох відвідувачів київського книжкового фестивалю стало сюрпризом, що Янссон, взагалі-то, не так письменниця, як художниця! Її комікси, кожен з яких починається, кхм, дупою Мумі-троля в кущах з написом над нею «Що це?», зовсім не такі, як ті довгі меланхолійні полотна у скандинавському дусі, що ми читали у дитинстві в рожевій книжці, де ще йшлося про «Волшебний мєлок» та родину лисенят Ларссон. З коміксів просто вихлюпується злободенна іронія, жорстоке знущання над споживацьким суспільством. У товстуватих, схожих на бегемотиків створінь весь час виникає потреба розхитати свій уже створений затишний світ, внести в нього певну дисгармонію.

Туве почала малювати комікси про персонажів своїх повістей 1953 року, на замовлення Daily Evening News, англійської газети, що мала наклад 20 млн примірників. Для розуміння: першу повість про Мумі-тролів було написано 1945-го. А вже 1959-го Туве більше не вистачає часу на це коміксове «хобі», позаяк вона зосереджується на написанні серйозніших повістей, якими справді пишалася, і естафету перехоплює її молодший брат Ларс, який малював комікси до 1975 року. Видавництво, яке в липні випустить другий том з п´ятитомника коміксів Туве, планує згодом ще видати п´ятитомник Ларса.

Ось коротенький діалог із коміксів про Мумі-троля, розділ, де він шукає способи заробити грошей і вже опиняється на межі відчаю, бо навіть привид на кладовищі запитує його, «чи маєте ліцензію на лякання?»:

– Як ти збираєшся стати знаменитим, не маючи схильності до парадоксів? – запитує його Сніфф.

– Я хочу просто жити у світі, вирощувати картоплю і мріяти!!! – дратується Мумі.

До речі, деякі герої з’явилися вперше саме в коміксах про Мумі-троля, а потім вже перекочували до повісті: це, наприклад, Тофсла і Віфсла, а також холодна Мара з безвиразними очима, від однієї присутності якої все навколо замерзає.

Вочевидь, авторка сильно відчувала, що від спокійного консюмеризму до Мори – один крок.

Дарія Трусова