У столичній книгарні "Є" 19 квітня презентує книжку "Сатирикон-XXI".

Збірка вийшла в харківському видавництві "Фоліо". До неї увійшли романи "Рівне/Ровно", "Хвороба Лібенкрафта", оповідання та кількадесят поезій. Коштує 76 грн.

У залі всі місця зайняті, люди стоять попід стінами. Письменник читає баладу "Вікно". У вірші йдеться про світло з вікна будівлі президентської адміністрації: "І я зрозумів: у буремний цей час Він там, і Він думає зараз про нас! Коли Він у виборах участь узяв, почути з нас кожного пообіцяв. Якщо ж Він усіх нас почути не зможе, йому Хорошковський у цім допоможе".

Слухачі аплодують, вигукують: "Браво!".

— "Сатирикон" видали до мого ювілею, — каже автор. — Видавництво "Фоліо" організувало тур містами України. Найкраще приймали у Луганську. На вокзалі мене зустріла Наталія Філоненко, яка нещодавно захистила дисертацію з поетичної групи "Бу-Ба-Бу". Показала пам´ятник Ворошилову, розповіла: "Перед виборами пам´ятник заклеїли агітаційними листівками регіонала Єфремова з Луганська. У результаті на статуї красувався напис "Єфремов вор".

Із зали запитують, чи поїхав би він у Донецьк.

— Запросіть, купіть мені квиток на літак, замовте номер у готелі. Заплатіть за виступ і я поїду. Багато пишу й читаю в поїздах. Якось їхав потягом Київ–Варшава. Перед Рівним провідниця лихим голосом почала кричати: "Пасажири, здавайте постіль!". У фірмових поїздах її мають забирати провідники. Вона заявила: "Це поїзд казахських залізниць. За нашими правилами, постіль мають здавати пасажири". Я знайшовся: "Ці правила діють на території Казахстану, а ми ще в Україні". Провідниця вмилася і пішла збирати мою постіль.

Читає уривок з оповідання про письменників, які зайшли повечеряти до колишнього ресторану "Еней". Слухачі хвалять кулінарні описи.

— Описувати їжу — одне з моїх улюблених занять. В Острозькій академії вчив студентів робити ці описи майстерними. Раз мені поставили чотири пари підряд у групі, де були самі дівчата. Тоді були бідні часи, бо затримували виплату стипендій. Одна студентка каже: "Олександре Васильовичу, нащо ви так? Я сьогодні лише сухарики "Флінт" їла". Описи вийшли високохудожніми. Запам´ятав — "борщ із білим острівцем сметани", "тюфтельки, які булькотять у ще гарячій підливі". Якщо писати на голодний шлунок, то виходить гарно.

Розповідає, що віршувати почав у Дубненському педагогічному училищі.

— Там була гарна бібліотека. Читав Василя Земляка, Юрія Щербака, Миколу Зерова, Євгена Плужника, Ліну Костенко. Мав із чого брати приклад. До вступу вважав, що всі письменники вже виздихали. Здивувався, коли під час навчання познайомився з поетом Миколою Пшеничним. Він був живим.

Уперше мої вірші надрукували 1979-го в районній газеті.

— 1 вересня, коли повернувся на навчання, мене чекали 3 рублі гонорару. На той час це були гроші. Можна було купити пляшку коньяку.

Світлана Корженко