травні цього року українські видавці заговорили про бажання підкорити світ і налагодити промоцію української літератури закордоном. Ішлося навіть про створення особливого тренду на Україну та українське.

1 і 2 листопада голови декількох видавництв поїхали в Осло в межах днів української літератури в Норвегії. Представленням сучасної літератури своєї країни займалися голови видавництв "Грані-Т", "Кальварія", "Нора-Друк", "Теза" та "Фоліо", а також Олександр Афонін - директор Асоціації українських книговидавців і книгорозповсюджувачів.

Після Норвегії українські видавці поїхали до Польщі на літературний ярмарок та інші заходи. 19 листопада учасники поїздки (крім представників "Грані-Т") розповіли про свої здобутки.

Виявляється, видавці привезли з собою сотню українських книжок для бібліотеки міста Осло.

Крім передачі книжок для спеціальної української шафи, відбулися переговори між видавцями обох країн і презентація українського літературного процесу. Принагідно видавництво "Фоліо" прикупило права на цікавих норвезьких авторів і запросило Ерленда Лу в турне Україною.

Розповіді українських учасників зайвий раз підкреслили і так очевидну проблему - про сучасну українську культуру нічого не знають. Хоча насправді жахає навіть не це. Жахає те, що сучасну українську культуру ніхто не просуває належним чином.

Давайте забудемо слова зацікавлених видавців про "вперше" та подивимося фактам у вічі.

До Норвегії привезли 100 українських книжок. Хто їх читатиме, крім української діаспори? Хто їх перекладатиме норвезькою? Та й чи взагалі українську літературу перекладатимуть норвезькою?

Під час звіту про поїздку говорили про створення школи перекладачів з української. Зокрема, йшлося про створення окремої стипендії для перекладачів.

Правда, я так до кінця і не зрозуміла, чи йшлося про стипендію для перекладу конкретним перекладачем конкретного тексту чи для вивчення української мови. Якщо друге, то цікаво, де в Україні чи за кордоном можна знайти курси української мови?

Поки стипендії нема, варто згадати, що видавці будь-якої країни довіряють своїм рідерам, які читають і добирають для друку рукописи чи цікаву іноземну літературу. Серед норвезьких українців таких штатних фахових рідерів немає. Відтак маємо замкнене коло. Попри це українські видавці вірять, що мине час - і норвезькі видавництва зможуть довіряти українським рідерам.

Насправді, можна було уникнути цього абсурду. Видавці могли б привезти в Норвегію не лише книжки, але й перекладені англійською короткі синопсиси та інформацію про відгуки в пресі. Це нескладно і недорого.

Так само до ініціативи регулярного надсилання українських видавничих новинок у Норвегію можна було б додати ще одну, набагато простішу. Чи складно запропонувати норвезьким видавцям підписатися на англомовну розсилку про нові книжки на українському ринку?

Якщо холоднокровно підбити підсумки, то крім розмов і передачі книжок, ця поїздка не принесла результатів. Жодне норвезьке видавництво не купило права на переклади українських письменників. Андрій Курков не рахується - його і так перекладали.

Українські видавці розповіли, що під час поїздки придумали почесну посаду - "посол української літератури". Про важливість існування таких послів нещодавно розповів у інтерв´ю Матьє Арден. Цікаво, хто, як і де займатиметься цією справою?

До речі, кажуть, наступним пунктом програми просування вітчизняної літератури за кордоном має бути Франція. Цікаво буде порівняти результати. Аби лиш нуль не довелося порівнювати з нулем.

Ірина Славінська